Якось я за недорогою ціною придбав на Інтернет-аукціоні етикетку пива, яке, виявляється, випускалося у Запорізькій області. Пивні етикетки я не збираю і до пива взагалі напівбайдужий, але ця етикета викликала в мене безліч позитивних емоцій.
Багато років тому, в якийсь із вечорів січня 1986 року, на краю світу – насправді на краю, у місті Владивостоці, де я, будучи студентом-заочником Далекосхідного університету, складав іспити за третій курс відділення журналістики філологічного факультету, мені прийшли на думку вірші… ні, не про Ґете, хоча наступного дня я й тримав за нього звіт: він мені випав у екзаменаційному квитку.
Того вечора я нашвидкуруч записав вірші про Оксамитове пиво, яким нас, студентів-заочників, пригощали в пивбарі з далекосхідною назвою – «Чилим». Винятково приморською, уточню від себе. Приморський край, обжитий та освоєний українцями, – досить специфічна місцевість. Ті, кого українське Примор’я [анітрохи не перебільшую: за СРСР понад 50 відсотків жителів краю були українцями] відкидало, називали його так: Чиліма – з наголосом на «а». Тому що самі часто світ сприймали на рівні чилімів – морських ракоподібних, не в образу їм, ракоподібним, сказано. Але не про це.
Після того, як у мене з авторучки, а я тоді писав виключно чорнилом – спостерігалася за мною така забаганка, втекла остання строфа пивного вірша, я акуратно склав листок з римованими рядками і сховав його у внутрішню кишеню піджака.
Там вірші я і виявив, коли ми з приятелями знову опинилися в пивбарі «Чилим» і нам знову принесли пиво з незвичайною для багатьох, але типовою для Примор’я назвою: Оксамитове. На той момент, до речі, ми не лише історію зарубіжної літератури здали, а й історію російської літератури та навіть історію журналістики. Особисто у мене в боковій кишені піджака спала на той момент заліковка з трьома «відмінно» за ці іспити (я і навчання в університеті на “відмінно” закінчив, до речі зауважу без хвастощів). Однак я не про неї згадав, а про листок з чорнильними, римованими записами.
Вірш про Оксамитове пиво, яке я оприлюднив, викликав у пивбарі фурор. Мене пригощали Оксамитовим пивом, я роздавав автографи – на паперових серветках… ну а той день закінчився, як і передбачалося у віршах… вдало закінчився він.
Потім багато разів читав цей вірш. Усім він подобався, але згодом назва пива почала сприйматися як… гарне порівняння. Хоча в тому пиві, яке я тоді пив, оксамит таки був присутній – плоди рослини, що зустрічається лише на Далекому Сході. Його ще корковим деревом називають. А його ягоди надавали пиву особливий – оксамитовий смак.
Виявляється, у Запорізькій області також випускалося Оксамитове пиво. Чи було воно смаком із моєї студентської молодості? Не можу сказати. Надіюсь так.
Ось такі спогади якось викликала у мене звичайна пивна етикета. Стара, нікому не потрібна.
А ось вірші, пов’язані з назвою пива, позначеною на цій етикетці:
Мой день начнется с Бархатного пива,
Мой день пройдет в тумане и дыму.
Я до пивной дойду неторопливо
И очередь за кем-нибудь займу.
Я осушу бокальчика четыре,
Естественно, чуть позже, повторю.
Мне ничего не нужно в этом мире –
Я пивзавод за все благодарю.
Мне хорошо средь публики крикливой,
Ведь моя жизнь не меряна рублем.
Мой день начнется с Бархатного пива,
А где-то ночью кончится вином…
Вірші та думки старі, а настрій сьогодні – під ті думки)
Будемо жити!
А взагалі я це розповів ось до чого: добрі спогади пом’якшують серце, заспокоюють душу, що втомилася. Так мені завжди казали мудрі люди. Тепер розумію, що вони були дуже праві.
Володимир ШАК
