За обкладинкою волонтерського проєкту, до якого приємно – та іноді до сердечного болю – бути причетною, закладено декілька таємниць, сумних, дотепних, щемних.
Я трохи уявляю важкість кількаденного пошуку одного-єдиного слова. Прикметника. Який має бути спільним для таких непоєднуваних реалій часу, як “Він”, “Вона”. Та “Війна”.
Олександр Капров це слово знайшов. Як справжній філолог. Щопроавда, англійський. Та це не міняє літературної відповідальності людини, яка вправно готує чи не десятий випуск волонтерського культурного – фотомистецького, літературного, поетичного, художнього – проєкту. Розповсюджується журнал безкоштовно. У патріотичних ресторанних закладах міста.
Відкрию поки одну сюжетну лінію. Серед ілюстрацій – фотографія картини Олександра Винника, харківського художника, який радо відгукнувся на можливість бути учасником нашого волотерського проєкту.
Родина Винників – Олександр та Олег – знають наше місто, учасники чудових мирних пленерів “Запорізький пейзаж”, які організовував наш Запорізький художній музей та опікувалась Ольга Дворна, куратор. У фондах музею – та не тільки нашого – є їхні роботи.
І ось – сторінка із обкладинкою журналу “Близкі. Він. Вона… Війна”.
Сильна у своїй пристрасті картина Олександра Винника стала ілюстрацією для пристрасного вірша Павла Вишебаби – воїна та блогера. Пошукайте обох у соцмережі. Це цікавезні у своїх талантах люди.
А журнал – то вже документ нашого часу.
Привид і для гордості, і для нашого єднання у спільній боротьбі.
А тайни цього випуску відкрию згодом.
Інеса АТАМАНЧУК, фото автора
