3 лютого 2019 року у Софії Київській під час божественної літургії пройшла церемонія інтронізації предстоятеля автокефальної помісної православної церкви в Україні Епіфанія.
Церемонія інтронізації завершила усі процедури, які утверджували автокефалію УПЦ.
Як відомо, 15 грудня 2018 року, у Софії Київській, пройшов Об’єднавчий церковний собор. На ньому духовенство УПЦ Київського патріархату, Української автокефальної православної церкви та УПЦ Московського патріархату створили єдину помісну Православну церкву України, ухвалили її статут і обрали предстоятеля – митрополита Київського і всієї України Епіфанія.
6 січня він отримав Томос про автокефалію Православної церкви України з рук Вселенського патріарха Варфоломія.
Саму церемонію інтронізації провели представник Вселенського патріархату митрополит Галльський Еммануїл, колишній предстоятель УАПЦ митрополит Макарій та митрополит Вінницький Симеон.
Епіфанію піднесли ознаки предстоятельського сану: хрест підніс митрополит Черкаський та Чигиринський Іоан; панагію (невеликий образ Богоматері) – митрополит Юрій (Каліщук), який очолює Українську православну церкву в Канаді; другу панагію – митрополит Антоній (Щербан), який є предстоятелем Української православної церкви в США.
Після облачення в ці церковні символи митрополит Епіфаній став повноцінним предстоятелем помісної Православної церкви України.
Події дня:
3 лютого 1929 року, у Відні, завершився установчий Конгрес українських націоналістів. Результатом тижневої праці (28.01-03.02.1929) стало створення Організації українських націоналістів – українського політичного руху, що ставив собі за мету встановлення незалежної Української держави.
ОУН виникла внаслідок об’єднання Української Військової Організації (УВО) та декількох студентських націоналістичних спілок – Групи Української Національної Молоді, Ліги Українських Націоналістів, Союзу Української Націоналістичної Молоді. Конгрес обрав Провід Українських Націоналістів (ПУН) у складі 9 осіб на чолі з Євгеном Коновальцем, прийняв статут і розробив основні засоби політичної лінії ОУН.
Визначивши себе як рух, а не як партія, ОУН засуджувала легальні українські партії Галичини як колабораціоніські. Звинувачуючи соціалістичний та ліберальний табори у поразці української революції 1917-1920 рр., ОУН наголошувала на важливості формування сильної політичної еліти, національної солідарності та опори на «свої власні сили».
Прикметно, що членами ОУН були переважно студенти та молодь.
Достовірних даних про чисельність організації немає, але згідно з підрахунками фахівців, вже у 1939 році вона сягала близько 20 тис. чоловік. Проте впливи ОУН значно перевищували кількість її членів. Властивий організації дух самовідданості, що доходив до фантастичної самопосвяти національній справі, виявився надзвичайно привабливим для молодих людей.
Можна сказати, що ідеологія ОУН сформувала політичний світогляд цілого покоління західних українців.
Створення ОУН завершило об’єднання націоналістичних груп і організацій в одну українську підпільну визвольну організацію. Внаслідок цього постала безпрецедентна в українській історії політична структура, що відрізнялася від інших українських партій та організацій програмно-устроєвими принципами.
З часом змінювалися викладені у програмі соціально-економічні ідеї, уявлення про державний устрій, виявив свої слабкі сторони і статут ОУН, проте наскрізним впродовж усієї історії цієї організації аж до 1960 року залишався ідеал Української самостійної соборної держави.
Після вбивства у 1938 році в Роттердамі Євгена Коновальця ОУН розділилася (1940) на дві частини: старші, більш помірковані члени підтримали Андрія Мельника (ОУН(м)), тоді як молодші і радикальніші члени – Степана Бандеру (ОУН(б)). Остання група отримала контроль над націоналістичним рухом на Західній Україні, в тому числі над військовим крилом ОУН – Української повстанської армії (УПА), яка була найбільшим українським збройним рухом опору.
9 квітня 2015 року Верховна Рада України ухвалила закон «Про правовий статус борців за незалежність України» авторства Юрія Шухевича, у якому вказано перелік організацій, які визнаються таким, що боролись за незалежність України, серед них є Організація українських націоналістів та Українська повстанська армія.
***
3 лютого 2014 року, під час Революції Гідності, на Майдані та вулиці Грушевського було спокійно.
Зранку стало відомо, що в Києві за ніч згоріло ще 4 автомобілі.
Загалом від початку 2014 року в столиці підпалили десятки автомобілів учасників Євромайдану, переважно з номерами західних областей.
У Штабі національного спротиву були впевнені, що це спланована помста і звинувачували ДАІ в ігноруванні таких злочинів, натомість в міліції запевняли, що розслідують ці випадки.
В цей день представники ветеранів Афганістану і «Правого сектора» заявили про власні переговори з силовиками про звільнення активістів. Перший тур таких переговорів уже відбувся 31 січня. Тоді силовики звільнили 112 ув’язнених майданівців.
Крім того, цього ж дня біля барикади з боку Європейської площі кількасот активістів провели флеш-моб «Ніхто не забутий, ніщо не забуте!». Вони нагадали, що станом на 3 лютого за ґратами залишаються ще 116 майданівців.
За два з місяці протестів жертвами репресій стали 1739 людей. 36 активістів залишаються зниклими безвісти. П’ятеро активістів були вбиті. За даними Інституту масової інформації, починаючи з 21 листопада, в Україні під час або в результаті виконання професійних обов’язків постраждали 136 журналістів.
3 лютого під київським представництвом німецького Deutsche Bank пройшов пікет. Активісти закликали представників банку припинити співпрацю з компаніями, що належать «сім’ї» Віктора Януковича.
Тодішній Верховний представник ЄС із закордонних справ Кетрін Ештон в інтерв’ю виданню Wall Street Journal повідомила, що ЄС разом із США працюють над великим планом фінансової допомоги Україні. Ці дії, за її словами, спрямовані на надання допомоги Україні в перехідний період, коли тимчасовий уряд може розпочати політичні та економічні реформи.
Даты дня:137 лет со дня рождения Александра Гольдмана (1884-1971), украинского физика, академика АН Украины. Организатор и руководитель Киевской научно-исследовательской кафедры физики (1923), основатель и первый директор Института физики АН (1929-1938), главный редактор первого в Украине физического журнала «Физические записки».
Впервые в Украине начал исследования физики полупроводников.
В 1938 году был безосновательно арестован органами НКВД и исключен из членов Академии. Ученого обвиняли в «терроризме» и «украинском буржуазном национализме». Вспомнили ему обучение и стажировку в Лейпцигском университете. Допрашивали в присутствии наркома внутренних дел УССР с применением пыток. Однако Александр Гольдман держался мужественно, своей вины не признавал и не подписал ни одной клеветнической бумаги на своих коллег, как того требовали следователи.
Пятилетнюю ссылку отбывал в Казахстане. Оторванный от крупных научных центров, где бы он мог применять свои знания, проводить опыты, академик вынужден был преподавать физику в средних школах и латинский язык в медицинском училище.
После окончания срока ссылки в течение 15 лет не имел права возвращаться в Украину.
В 1956 году был реабилитирован и восстановлен в членах НАН УССР (немало усилий приложил к этому академик Сергей Иванович Вавилов).
В 1959 году 76-летний ученый вернулся в Киев, где возглавил лабораторию Института физики НАН Украины. 30 декабря 1971 патриарха украинской науки не стало. Научные труды ученого посвящены физике диэлектриков и полупроводников, электролюминесценции, истории физики.
***
134 года со дня рождения Георга Тракля (1887-1914), австрийского поэта. Тракль изучал в Вене фармакологию, был лейтенантом медицинской службы в австрийской армии.
При жизни издал лишь один единственный сборник «Стихотворения» (1913). Как поэт был мало известен даже среди поклонников поэзии. Покончил жизнь самоубийством в 27 лет. Несколько месяцев перед смертью он вынужден был работать военным санитаром на галицком фронте, и, насмотревшись на мучения раненых и умирающих – не снес тяжелого опыта, сошел с ума и покончил с собой. Перед этим он написал несколько пророческих стихов о полном одичании Европы, о прорыве нового варварства.
Немецкий философ Мартин Хайдеггер писал: «Многозначное звучание поэзии Тракля идет от собранности, то есть от созвучности, которая сама по себе всегда остается по ту сторону излагаемого. Многозначность этого поэтического языка – не приблизительность, а строгость, и она принадлежит не тому, кто что-то позволил себе, а тому, кто ограничил себя до предела, кто отрекся от всего, полностью отдавшись хлопотам «праведного созерцания».
После смерти Тракль был признан одним из самых выдающихся поэтов ХХ века. Одна из самых престижных литературных премий Австрии носит его имя. Украинские стихи Тракля переводил Тимофей Гаврилов.
Годовщина смерти:
День пам’яті Павла Загребельного (1924–2009),
українського письменника, автора понад сорока романів, зокрема, «День для прийдешнього», «Шепіт», «З погляду вічності», «Роксолана», «Переходимо до любові», «Брухт», «Юлія, або Запрошення до самовбивства». Народився на Полтавщині; під час Другої світової війни воював.
У 60-х роках очолював «Літературну газету» (згодом «Літературна Україна»), підтримував молодих прозаїків, поетів, кого згодом назвали шістдесятниками.
За сценаріями Загребельного на Київській кіностудії ім. Довженка зняті художні фільми: «Ракети не повинні злетіти», «Перевірено – мін немає», «Лаври», «Ярослав Мудрий». Лауреат Шевченківської премії, Герой України (2004).
