День 25 листопада. Пам’ятні дати та події

Дата 25 листопада була вибрана в пам’ять про сестер Мірабаль – політичних активісток, забитих до смерті палицями таємною поліцією за наказом диктатора Домініканської Республіки Рафаеля Трухільо в 1960 році.

Щороку з 25 листопада по 10 грудня (День прав людини) проходить акція «16 днів дій проти гендерного насильства».

Як зазначають в ООН, після оголошення пандемії COVID-19, всі види насильства щодо жінок і дівчаток, особливо насильство в сім’ї, почастішали. Це – «тіньова пандемія», яка з’явилась на тлі кризи COVID-19, і нам потрібні спільні колективні зусилля, щоб зупинити її.

ПОДІЇ ДНЯ

У 1920 році засновано Мліївську дослідну садово-городню станцію.

Тепер – Інститут помології ім. Л. П.Симиренка НААН. Проте, історія інституту починається набагато раніше – з розсадницького господарства Левка Платоновича Симиренка, яке він створив у 1887 році.

Після окупації України більшовиками на його базі створили першу дослідну установу з садівництва.

Очолив станцію Володимир Левкович Симиренко. Наразі Інститут помології є власником і підтримувачем 52 сортів плодових та ягідних культур.

У ЦЕЙ ДЕНЬ НАРОДИЛИСЯ

В УКРАЇНІ…

Микола Пирогов (1810–1881), вчений, геніальний хірург, анатом і патолог, основоположник воєнно-польової хірургії.

Його пацієнтами були представники всіх класів і національностей – від найбіднішого селянина до придворного царського чиновника, від вінницького міщанина до лідера національно-визвольного руху Італії Джузеппе Ґарібальді.

До всіх своїх пацієнтів Пирогов ставився з однаковою увагою і теплотою, нікого не принижуючи й ні перед ким не запобігаючи.

«Передусім треба бути людиною»,– не раз нагадував Пирогов і студентам, й іншим педагогам.

Про здобутки Пирогова в царині медицини можна розповідати безкінечно довго, але не менше зробив він для розвитку освіти, зокрема й для української, адже він був попечителем в Одеському (1856-1858) і Київському (1856-1861) учбових округах. Пирогов сприяв організації недільних шкіл, створенню університету в Одесі.

Він відстоював українську мову і право вчитися нею в школах, багато зробив для організації недільних шкіл із викладанням українською. Останні 20 років життя вчений разом з сім’єю мешкав у своєму маєтку в селі Вишня поблизу Вінниці (нині Національний музей-садиба М.І. Пирогова).

У Вишні він збудував лікарню й аптеку, де до кінця своїх днів лікував хворих.

***

Іван Нечуй-Левицький (справж. – Левицький; 1838–1918), письменник.

Автор відомих повістей «Микола Джеря», «Дві московки», «Причепа», «Кайдашева сім’я», «Старосвітські батюшки та матушки», величезної кількості публіцистичних і літературно-критичних статей.

Нечую-Левицькому належать і драматичні твори – комедії «На Кожум’яках» (1875, в переробці Старицького під назвою «За двома зайцями» йшла на сцені українського театру з 1883 року), «Голодному й опеньки м’ясо», історичної драми «Маруся Богуславка».

Він брав участь (разом з Кулішем та Пулюєм) у перекладанні першого повного видання Біблії українською мовою.

Народився майбутній письменник на Черкащині в сім’ї священика. Закінчив духовну семінарію та духовну академію, але від духовної кар’єри відмовився. Викладав у Полтавській духовній семінарії, вчителював у гімназіях Каліша, Седельця, Кишинева.

У 1885 році вийшов у відставку, оселився в Києві, віддавшись літературній праці.

***

Клим Поліщук (1891-1937), письменник, публіцист.

Народився в містечку Краснопіль на Житомирщині.

Навчався в Петербурзі, потім повернувся в Житомир, де в серпні 1914 року був заарештований за «мазепинську» діяльність і висланий за межі України.

1920 року емігрував до Польщі, у Львів. Там він видає альманахи, організовує журнали, публікує свої вірші, оповідання, повість «Світ червоний», романи «Гуляйпільський батько» і «Отаман Зелений». У 1924 році Клим Поліщук  повернувся в УРСР.

Письменник працював у державному видавництві, друкувався в періодиці. Арештований 4 листопада 1929 року, а в січні 1930-го рішенням Колегії ОДПУ СРСР був засуджений до 10 років ув’язнення в таборах.

Постановою окремої трійки НКВС дістав найвищу кару (розстріл).

Разом з великою групою діячів культури (Микола Зеров, Григорій Епік, Марко Вороний та інші) 3 листопада 1937 року розстріляний у карельському урочищі Сандармох. Реабілітований прокуратурою Харківської області 14 квітня 1992 року.

***

Ніл Хасевич (1905-1952), художник, графік, воїн УПА.

Народився в селі Дюксин на Рівненщині.

Чотирнадцятирічним Ніл втратив матір, а сам став калікою.

Під час переїзду залізниці вони потрапили під потяг. Мати загинула, а хлопцеві відрізало ліву ногу. Але у відчай він не впав, натомість самотужки виготовив собі дерев’яний протез. А гроші, отримані як компенсацію за каліцтво від французької компанії, що володіла залізницею, витратив на навчання в Академії мистецтв у Варшаві. Ніл Хасевич працював переважно в галузі станкової, книжкової, документальної графіки, створював дереворити (гравюри на дереві).

Мав шанувальників у Польщі, був нагороджений багатьма міжнародними дипломами і престижними нагородами, але шлях у велике мистецтво для українського художника був закритий через небажання приймати польське громадянство.

Після закінчення навчання Хасевич повернувся в рідне село. Працював учителем, бухгалтером, співав у церковному хорі, друкувався у волинській періодиці, активно займався мистецтвом – загалом із 1931 по 1942 роки роботи Хасевича експонували на 35 виставках у Варшаві, Празі, Берліні, Чикаго, Лос-Анджелесі, Нью-Йорку.

Під час нацистської окупації односельці обрали Хасевича мировим суддею.

Втім, зрозумівши наміри гітлерівців, він вступає до лав УПА. Протягом 1943-1944 рр. Хасевич працював у редакції журналу «До зброї», готував ілюстрації до сатиричних журналів УПА «Український перець» та «Хрін», керував підпільною друкарнею, випускав різні агітаційні матеріали (брошури, листівки, летючки).

Він же розробив ескізи прапорів, печаток, бланків, бофонів і відзнак підпілля (Хрест заслуги, Хрест бойової заслуги, медаль «За боротьбу в особливо важких умовах»). За особливий внесок у визвольний рух самого Ніла Хасевича було нагороджено «Срібним Хрестом Заслуги» та медаллю «За боротьбу в особливо важких умовах».

Звісно, що досить скоро на нього, вірніше на його антирадянські листівки, звернули увагу радянські спецслужби.

І оголосили на митця справжнє полювання. Бойові побратими берегли й шанували Хасевича, не раз умовляючи перейти його на Захід, але він відмовлявся.

4 березня 1952 року Ніл Хасевич, разом з двома бойовими побратимами загинув у криївці в селі Сухівці, приблизно на півдорозі між Рівним і Луцьком