День 25 грудня. Пам’ятні дати та події

Різдво Христове за Григоріанським календарем відзначають Католицька церква, протестантські церкви, а також більшість помісних православних церков. Зокрема, сьогодні святкують православні в Болгарії, Греції, Румунії, на Кіпрі, прихожани Албанської та Фінляндської православних церков, а також Православна церква Чеських земель і Словаччини.

Відзначають цього дня Різдво Христове і три древні патріархати – Константинополь, Александрія та Антіохія.

Різдво – одне з найбільших і найурочистіших християнських свят. І якщо для православних у святковій ієрархії вище стоїть хіба що Воскресіння Христове, або ж Великдень, то для католиків Святом свят є саме Різдво.

Біблійна історія оповідає нам наступне: Діва Марія разом з Йосипом, з яким вона була заручена, прийшли в юдейське місто Віфлеєм для участі в державному перепису. Оскільки місця їм не знайшлося ні в готелях, ні в домівках віфлеємців, вони вирішили заночувати в печері, куди пастухи зазвичай заганяли в негоду худобу. Там і народився Ісус Христос. Немовля поклали в ясла (годівницю для худоби).

Саме тоді пастухам, що вночі стерегли стадо, з’явився ангел зі звісткою про появу на світ Спасителя світу, і вони першими поклонилися маленькому Ісусові. Також на поклоніння Богонемовляті прийшли волхви (східні мудреці), яких до Віфлеємської печери привела чудесна зірка.

В перші століття нашої ери не існувало точної дати святкування Різдва Христового.

Одні віруючи виступали за 20 травня (Климент Олександрійський), інші – за 25 березня, 17 листопада тощо.

Східні християни відзначали Різдво переважно на Богоявлення 6 січня.

У 336 році, за часів імператора Костянтина Великого, відбулось перше задокументоване святкування Різдва саме 25 грудня. Офіційно ця дата була затверджена на Третьому Вселенському соборі, що проходив в місті Ефес у 431 році. Згодом святкування Різдва зі східної частини Римської імперії почало поширюватись на північ і захід Європи, доповнюючись різними традиціями.

Так, у Середні віки (приблизно з 1223 року) виник звичай встановлювати для поклоніння віруючих різдвяні вертепи – ясла з фігурками Дитяти Ісуса, Марії, Йосипа, пастухів, Трьох царів (волхвів) у церквах та власних будинках.

Варто зазначити, існування двох дат святкування Різдва пов’язане не з приналежністю до тієї або іншої християнської конфесії, а виключно з різницею календарів, якими послуговуються церкви. У XVI столітті на зміну Юліанському календарю прийшов більш точний Григоріанський календар.

Згодом більша частина церков перейшла на новий календар, а деякі церкви продовжили використовувати старий, де 25 грудня відповідає 7-му січню.

Починаючи з 2017 року, Україна офіційно святкує Різдво Христове двічі – 25 грудня та 7 січня, причому обидва дні, згідно з законом, вихідні. Серед сусідніх з Україною держав так само офіційно двічі відзначають Різдво Білорусь та Молдова.

ПОДІЇ ДНЯ

25 грудня 1926 року у Саскатуні, на базі місцевого Товариства ім. О. Кобилянської, під час Всеканадського українського з’їзду було створено Союз українок Канади.

Його метою стало гуртування православних українок, збереження їх національної свідомості, допомога рідному краю, інформування канандського світу про Україну тощо. Завдяки Союзу при Інституті ім. П. Могили (м. Саскатун, Канада) було створено Музей народного мистецтва.

Союз українок Канади мав власні видання – тижневик «Український Голос», згодом – часопису «Промінь».

У ЦЕЙ ДЕНЬ НАРОДИЛИСЯ

В УКРАЇНІ…

Орест Левицький (1848-1922), історик, археолог, правознавець, етнограф, архівіст, белетрист.

Народився на Полтавщині в сім’ї священика.

Навчався у Полтавському духовному училищі, закінчив юридичний факультет Київського університету.

До наукової роботи прилучився ще у студентські роки. У 1874–1906 рр. працював секретарем Тимчасової комісії з розгляду стародавніх актів і водночас учителював у гімназії. Близько 50 років життя Левицький присвятив Київській археографічній комісії.

Його «Спроба дослідження про літопис Самовидця» (1878) слушно вважається одним із кращих видань цієї комісії.

Наукова спадщина Левицького становить понад 200 праць, написаних виключно на архівних матеріалах. Учений брав активну участь у роботі багатьох наукових установ і товариств: Історичного товариства Нестора Літописця, Наукового товариства ім. Т. Шевченка, Полтавської архівної комісії, Київського товариства охорони пам’яток тощо. Виконував обов’язки заступника президента АН УРСР з 1919 по 1921 рік, президента ВУАН з 1922 року.

Відомий також як письменник, перекладач, мовознавець, автор історичних «Волинських оповідань».

***

Григорій Верьовка (1895-1964), засновник і перший диригент всесвітньо відомого Національного заслуженого академічного українського народного хору, що нині має його ім’я.

Григорій Верьовка в історії української музичної культури ХХ ст. постать унікальна – композитор, диригент, музичний педагог.

Яким був Григорій Верьовка? Відданим музиці, співу.

Серед його кумирів не було політичних бонз – натомість він все життя приклонявся перед Миколою Леонтовичем – українським композитором, автором геніальної мелодії «Щедрик».

Товаришував з Павлом Тичиною – знали один одного ще з Чернігова, з молодих років. Був однолюбом.

З дружиною – Елеонорою Скрипчинською – першою помічницею, наснагою і духовною посестрою, він прожив душа в душу все життя.

Пані Елеонора пережила чоловіка майже на 30 років, пішла з життя на початку грудня 1992 року.

На сьогодні його дітище, його хор (ім’я композитора було присвоєно колективу у 1965 році) – найбільший український професійний хоровий колектив.

***

Вікторія Спесивцева (1973), актриса театру та кіно; лауреат Державної премії України імені Олександра Довженка (2004).

Була акторкою Національного академічного драматичного театру ім. І.Франка.

Запам’яталася головними ролями у виставах Андрія Жолдака: «Три сестри» Антона Чехова (1999 рік), «Гамлет. Сни» Вільяма Шекспіра (2002 рік).

Також знялася у кінострічках «Мамай» (2003 рік) та «Люби мене» (2012 рік). З 2005 року мешкає у Берліні.

… І У СВІТІ

Гамфрі Богарт (1899-1957), американський кіноактор, зірка «золотої доби» Голлівуда.

Знімався у фільмах: «Безвихідь», «Бурхливі двадцяті роки» (у вітчизняному прокаті «Доля солдата в Америці»), «Мальтійський сокіл», «Касабланка» (один із кращих фільмів американського кіно), «Африканська королева» (премія «Оскар», 1952), «Сабріна».

Американський інститут кіномистецтва назвав Богарта найвидатнішим актором в історії американського кінематографа.

Всього за свою майже 30-літню кінокар’єру Богарт знявся у 75 повнометражних фільмах – переважно детективах і гангстерських бойовиках (знаменитий французький теоретик кіно Андре Базен цілком слушно зазначив, що Голлівуд створив два головних архетипи: самотній ковбой і трагічний гангстер).

Богарт був чи не єдиним голлівудським актором, хто виглядав круто навіть без зброї. Актор помер рано – у 57 років.

Разом з ним поховали і маленький золотий свисток, який він колись подарував своїй коханій, актрисі Лорен Беколл ще до того, як вони одружилися.

Це був натяк на їх перший спільний фільм «Мати і не мати», де пролунала репліка: «Якщо тобі буде щось треба, лише свисни…»