День 22 грудня. Пам’ятні дати та події

22 грудня 1917 року Голова Генерального Секретаріату Української Народної Республіки, проголошеної III Універсалом Центральної Ради, Володимир Винниченко і Генеральний секретар з міжнаціональних справ Олександр Шульгін підписали «Законопроект про створення Генерального секретарства міжнародних справ», який цього ж дня був схвалений на засіданні Уряду УНР.

А перший спеціальний навчальний заклад для підготовки дипломатичних кадрів в Україні було створено в кінці квітня 1918, він розпочав роботу у часи правління гетьмана Павла Скоропадського.

Це були «Консульські курси» з 10-тижневою програмою, на які приймали осіб з вищою юридичною або економічною освітою.

Першопроходцями української дипломатії були ще зовсім молоді за віком люди (першому міністру закордонних справ УНР Олександру Шульгіну було 28 років, його наступнику Всеволоду Голубовичу – 32, а студенту Миколі Любинському, який замінив його на цій посаді – 26).

Вже перший вихід дипломатії України на міжнародну арену – участь у мирних переговорах в Брест-Литовському, завершився успіхом – підписанням мирної угоди з Центральними Державами. Це був перший мирний договір в ході світової війни, який засвідчив міжнародне визнання України як незалежної держави, проголосив вигідний для неї мир без анексій і контрибуцій.

Потім, після втрати Україною незалежності, були десятиліття підпорядкування Москві, і лише після прийняття Акта проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року процес визначення пріоритетів зовнішньої політики держави, утвердження її самостійної дипломатичної служби та розвитку двосторонніх відносин набув системного й послідовного характеру.

За перші роки незалежності Україну визнало понад 170 зарубіжних країн. Практично з усіма ними встановлені дипломатичні відносини та активно розвивається двостороннє співробітництво. Україна є членом понад 100 міжнародних організацій, членом глобальної антитерористичної коаліції. Наша держава уклала і виконує понад чотири тисячі міжнародно-правових документів.

За роки незалежності представники України неодноразово очолювали і обиралися керівниками багатьох авторитетних міжнародних структур, насамперед органів Організації Об’єднаних Націй.

***

Разом з тим, щороку 22 грудня, коли дні найкоротші, а ночі найдовші – відзначається День енергетика –

професійне свято працівників енергетики та електротехнічної промисловості України, встановлене на знак визнання їхніх заслуг в економічному розвитку, удосконалюванні й підтримці повсякденного життя населення.

ПОДІЇ ДНЯ

Цього дня, у 1917 році, в Україні створено Головну скарбницю УНР (тепер – Державна казначейська служба України) та Український державний банк (тепер – Національний банк України).

Саме цього дня Малою Радою ухвалено низку законопроектів, які поклали перші реальні законодавчі засади щодо започаткування в Україні власної фінансової системи.

Обов’язки Головної Скарбниці УНР перебирала на себе, згідно Закону «Про Головну Скарбницю Української Народної Республіки», київська губерніальна скарбниця.

А Київська Контора державного банка Росії перетворилася в Український Державний Банк.

Очолив ці дві фінансові установи УНР Михайло Кривецький.

***

30 років тому (1990) І Генеральна асамблея засновників прийняла рішення створити Національний олімпійський комітет України.

У вересні 1993 року НОК України був остаточно визнаний Міжнародним Олімпійським Комітетом.

Нині Національний олімпійський комітет України об’єднує 40 федерацій з олімпійських видів спорту, а також має свої відділення в усіх областях України.

З 2005 року НОК очолює Сергій Бубка.

У ЦЕЙ ДЕНЬ НАРОДИЛИСЯ

В УКРАЇНІ…

Данило Самойлович (справж. – Сушковський; 1774-1804), лікар, основоположник вітчизняної епідеміології, член 12 іноземних академій наук.

Закінчив Київську академію, Петербурзьку медичну школу та Страсбурзький університет.

Був доктором Катеринославського намісництва в Україні; обіймав посаду карантинного лікаря та інспектора Чорноморської медичної управи.

Очолював боротьбу з епідеміями чуми в Москві, Кременчуці, Єлизаветграді та інших містах.

***

Марко Вовчок (справжнє прізвище – Вілінська Марія Олександрівна; 1833-1907), письменниця.

Її батько був армійським офіцером, мати походила із збіднілого дворянського роду.

Майбутня письменниця виховувалась у приватному пансіоні в Харкові, потім оселилася в Орлі в сім’ї багатої тітки, де познайомилася з відомими культурними діячами, письменниками, знавцями фольклору – Якушкіним, Киреєвським, Лєсковим та Опанасом Марковичем, з яким у 1851 році одружилася і виїхала в Україну.

До літературного доробку Марка Вовчка і до неї як особистості досить трепетно ставився Тарас Шевченко. Поет присвячував Марку Вовчку вірші, а також висловлювався і в тому дусі, що «…якщо порівняти Жорж Санд і нашого Марка Вовчка, то я рішуче віддаю перевагу нашому автору».

Коли ж Іван Тургенєв, маючи намір вивчати українську мову, звернувся до Шевченка, аби той порекомендував якогось із авторів, той без жодних вагань відповів: «Марка Вовчка! Він один знає нашу мову».

Пантелеймон Куліш, прочитавши рукопис «Народних оповідань», писав Шевченку, який повертався із заслання: «Московка преобразилась в українку, да такі повісті вдрала, що хоч би й тобі, мій друже, то прийшлось би в міру».

Існує маса схвальних відгуків сучасників Марка Вовчка про її творчість. Крім Шевченка й Куліша можна згадати Івана Франка, Герцена, Проспера Меріме.

Померла Марко Вовчок у Нальчику, де вона жила зі своїм другим чоловіком, відставним морським офіцером Михайлом Лобачем-Жученком. Письменниці було 72 роки.

***

Олександр Грузинський (1881–1954), філолог і палеограф.

Походив з бідної селянської родини, екзамени за курс класичної гімназії при Ніжинському історико-філологічному інституті склав екстерном і вступив до Київського університету.

Був професором вищих навчальних закладів Ніжина, Харкова, Києва.

Автор праць із давньоруської та староруської літератур, про мову, графіку й орнамент староукраїнських писемних пам’яток.

Досліджував, у тому числі, Пересопницьке Євангеліє.

Завдяки Олександру Грузинському зберігся текст найдавнішого з відомих досі київських підручників поетики «Liber artis poeticae», з якого він зробив власноручну копію.

…І У СВІТІ

Джакомо Пуччіні (1858-1924), італійський композитор.

Автор опер «Манон Леско», «Богема», «Тоска», «Мадам Баттерфляй» («Чіо-Чіо-сан»), «Турандот».

Був у дружніх стосунках з Соломією Крушельницькою – однією з кращих виконавиць партій Чіо-Чіо-сан і Тоски.

Випадковість визначила всю подальшу долю майбутнього композитора, чиє ім’я багато хто називає одразу ж після Верді. Дізнавшись, що в пізанському театрі ставитимуть «Аїду» Верді, бідний вісімнадцятирічний юнак з Лукки, вирішив будь-що потрапити на виставу.

Грошей на дорогу у Джакомо не було, тому понад 20 кілометрів, що віддаляють Лукку від Пізи він подолав пішки. Побачене й почуте приголомшило хлопця, й він поклявся стати оперним композитором.

Багато хто з сучасників Пуччіні скептично ставився до його творчості, передрікаючи недовге музичне життя його операм, утім, песимістичні прогнози не справдились – так, наприклад, «Богема» з середини ХХ століття й по сьогодні входить до п’ятірки найвиконуваніших опер світу.