День 16 серпня. Пам’ятні дати та події

Вперше запорозькі козаки з’явилися на Кубані на початку 1740-х років, але імператриця Єлизавета І суворо заборонила їм там селитися, і вони змушені були полишити облюбовані землі.

Незадовго перед зруйнуванням Катериною ІІ Січі та ліквідацією Запорізького козацького війська (червень 1775 року), частина козаків почала селитися в нижній течії Дунаю, на території, яка належала турецькому султану.

Так було утворено Задунайську Січ, яка росла і зміцнювалася, але не могла брати участь у військових діях на боці Росії.

На початку Російсько-турецької війни 1787-1792 років почали набирати колишніх запорожців у Чорноморське козацьке військо. А після закінчення війни колишнім запорожцям надали територію нинішнього Придністров’я, та вона виявилася замалою. Тому й вирішили чорноморці просити у Катерини ІІ дозволу селитися на правому березі Кубані (на лівому жили черкеси – або адиги).

У березні 1792 року козацькі старшини прибули до Петербурга і за великі хабарі добилися аудієнції в імператриці Катерини ІІ. Очолював делегацію Антін Головатий – головний ініціатор переселення українців на Кубань.

Зрештою, цариця виписала грамоту, якою передавала Чорноморському козацтву «Тамань з околицями». «Околиці» виявилися чималими – 28 квадратних верст.

Перші переселенці – п’ять десятків суден із понад трьома тисячами людей прибув 16 серпня 1792 року.

Три інші колони рухалися з Придністров’я суходолом. Загалом на Кубань переселялися 18 тисяч людей. Перший, головний етап переселення закінчився 1794-го року.

Кубанські козаки досить довго вважали себе українцями і незалежними. Тому їх вирішили розбавити «великоруським елементом».

У 1860 році, під час створення Кубанського козацького війська, яке раніше мало назву Чорноморського, українських козаків об’єднали з лінійними. Останні були нащадками донських і гребенських козаків, серед яких українців було відсотків 15.

Таким чином, українське козацтво було досить вправно інтегровано до мілітарної структури Російської імперії.

У ЦЕЙ ДЕНЬ НАРОДИЛИСЯ

Володимир Левицький (1888-1980), український політичний діяч у США.

Народився на Станіславщині (тепер Івано-Франківська обл.). За освітою – юрист.

Напочатку Першої світової війни став членом Союзу Визволення України.

В 1915–1918 роках В.Левицький за дорученням Союзу вів організаційну та культурно-виховну роботу серед полонених українців у німецьких таборах. У 1919–1920 рр. – директор пресслужби посольства УНР у Берліні.

У 1942 році емігрував у США, став провідним членом української політичної організації (соціалістичного напряму) «Оборона України» (згодом – секретар організації), редагував часопис «Організаційні вісті».

В 1933–1942 роках – віце-президент Українського Братства. З 1941 року – редактор газети «Громадський голос» у Нью-Йорку.

***

Анатолій Авдієвський (1933-2016), хоровий диригент, композитор, педагог.

Творчу кар’єру розпочинав як художній керівник і головний диригент Поліського ансамблю пісні і танцю «Льонок» (1958–1963) та Черкаського українського народного хору (1963–1966).

Понад сорок років очолював Український народний хор ім. Г.Г. Верьовки (з 1966), з яким створив десятки концертних програм, провів понад тисячу концертів.

З 1991 р. А.Т. Авдієвський очолював Всеукраїнську музичну спілку.

Герой України. Народний артист України.

25 травня 2013 року на зірковій алеї в столичному Пасажі відкрили зірку з іменем Анатолія Авдієвського.

***

Юрій Іздрик (1962), прозаїк, поет, культуролог.

Один із творців «станіславського феномену», автор концептуального журнального проєкту «Четвер».

Народився, живе і працює у Калуші на Івано-Франківщині. Закінчив Львівський політехнічний інститут, механіко-технологічний факультет. Паралельно вивчав історію мистецтва, відвідував публічні лекції з мистецтвознавства, грав у рок-гурті, брав участь у постановках самодіяльного студентського театру.

Після вишу працював на заводі, у науково-дослідному інституті, після вибуху на Чорнобильській АЕС – на три місяці поїхав на ліквідвцію наслідків аварії.

Перші твори Іздрика з’явилися у самвидавних випусках журналів «Четвер» та «Відрижка» (Польща).

Починає займатися малярством (1990–1994), художнім оформленням книжок (збірка Ю.Андруховича «Екзотичні птахи і рослини») і журналів, проводить персональні виставки. Власне, ті чотири роки Іздрик заробляє на життя малюнками: роботи користувалися популярністю й зараз знаходяться в приватних колекціях та галереях України, Польщі, Німеччини, Австрії, Іспанії, США, Таїланду.

Втім, поступово повертається до письменницької діяльності. Деякий час захоплюється театром, пише інсценівки, а потім – видає книгу за книгою. Справжнім злетом у творчості Іздрика став роман «Воццек» (1998), у якому автор по-справжньому розкрив своє обдарування. Найсвіжіша на цей час книжка Іздрика «Меланхолії» (2019).