День 16 листопада. Пам’ятні дати та події

Свято встановлено «…на підтримку ініціативи працівників радіо, телебачення та галузей зв’язку України…» згідно з Указом Президента «Про День працівників радіо, телебачення та зв’язку» від 11 листопада 1994 року.

Саме 16 листопада, в 1924 році, у Харкові в ефір вийшла перша в Україні радіопрограма.

***

Сьогодні також відзначається Міжнародний день толерантності, який був запропонований у 1996 році Генеральною Асамблеєю ООН.

16 листопада 1995 року держави-члени ЮНЕСКО прийняли Декларацію принципів толерантності.

У ній ідеться про рівність усіх людей, незалежно від їхнього віросповідання, етнічної належності чи кольору шкіри.

Ці принципи закріпили у Загальній декларації прав людини, що проголошує неприйняття усіх форм дискримінації, недопущення геноциду і покарання за нього.

ПОДІЇ ДНЯ

Цього дня у 1994 році Верховна Рада України ухвалила закон про приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 року, таким чином відмовляючись від третього у світі після США і Росії ядерного арсеналу.

За це рішення проголосував 301 депутат.

Три депутати представники УНА-УНСО на знак протесту проти приєднання пов’язали голови білими пов’язками.

5 грудня цього ж року в Будапешті був підписаний Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до цього документу – міжнародна угода, укладена між Україною, США, Росією та Великою Британією про без’ядерний статус України.

У ЦЕЙ ДЕНЬ НАРОДИЛИСЯ

Віталій Васильцов (1977-2014), Герой Небесної Сотні.

Народився у селі Гаврилівці на Хмельниччині. Закінчив Уманський аграрний університет садівництва. У Києві заснував власну справу з ландшафтного дизайну.

Віталій брав участь у акціях громадського спротиву на Майдані Незалежності, починаючи з грудня 2013 року. Їздив з друзями, лишався чергувати вночі, кілька разів під час затишшя приводив туди старшу доньку – семирічну Іванку.

Його єдиним захистом була будівельна каска. Одного разу гумова куля влучила йому прямо в серце.

Згадує Наталія, вдова героя: «Коли чоловік приніс її додому, я сказала: «А якби ж це справжня була?!» А він спокійно: «То було б усе». Це було наче попередження. Він був дуже розумним і спортивним, в армії служив у спецназі, я вірила, що він зможе знайти вихід з будь-якої ситуації. Звісно, я боялася за нього, просила не лізти в саме пекло, але як я могла його стримувати, яке я мала на це право в такий час?»

18 лютого він поїхав на Майдан рано, діти ще спали. День був важкий: друзі розповіли дружині, що Віталій мало не потрапив до рук тітушок. Згодом Беркут розбив скло в його машині та пробив колесо, але він зміг вирватися.

«Я бачила по телевізору, що там робиться, намагалася не набридати йому дзвінками, – згадує дружина. – Зрештою подзвонила. Спитала, чи справді там такий жах, як показують? Він відповів, що ще гірше. Я ще спитала, чи він додому збирається. Сказав, що ні».

Віталій з групою товаришів пішов до Михайлівського монастиря, де збиралися тітушки. Почалася стрілянина, і одна з куль влучила у Віталія, це було близько 11-ої вечора. Через півгодини його не стало.

***

Богдан Кістяківський (1868-1920), філософ, соціолог, правник, академік УАН.

Син відомого українського вченого, криміналіста та історика права Олександра Кістяківського.

Навчався у Київському та Харківському університетах, а потім в Берлінському та Страсбурзькому. Вивчав право і філософію.

До 1917 року вчений мешкав переважно в Москві. Викладав у Московському університеті, а потім у Демидівському юридичному ліцеї. Свою дисертацію («Соціальні науки і право»), за яку здобув ступінь доктора державного права, захищав вже у Харківському університеті. З травня 1917 Богдан Кістяківський – професор Університету Св. Володимира.

Співпрацював з Миколою Василенком і Володимиром Вернадським у здійсненні реформи вищої освіти і наукових установ в Україні. В січні 1919 року обраний позаштатним академіком ВУАН по кафедрі державного адміністративного і міжнародного права, а в березні 1919 року – штатним академіком по кафедрі соціології.

З наближенням більшовиків Кістяківський залишив Київ, обійнявши посаду професора Політехнічного інституту в Катеринодарі. Втім, буремні події невдовзі докотилися і туди. До того ж вчений важко захворів, йому зробили операцію, після якої він невдовзі й помер.

Варто зазначити, що Богдан Кістяківський був одним з чільних теоретиків правової держави; обстоював принцип народного суверенітету, але застерігав від необмеженого народовладдя.

***

Ігор Турчин (1936-1993), тренер з гандболу.

Створив команду «Спартак» (Київ) – 20-разового чемпіона СРСР, 13-разового переможця Кубку Європейських чемпіонів.

За видатні досягнення в спорті Турчин і його команда занесені в Книгу рекордів Гіннесса.

Ігор Турчин – випускник Кам’янець-Подільського педагогічного інституту (нині Кам’янець-Подільський національний університет). Починав роботу в ДЮСШ-2 Києва в 1959 році з групою новачків, з яких створив команду «Спартак».

Жіноча збірна СРСР, очолювана ним, займала перші місця на Олімпійських іграх в Монреалі (1976) та Москві (1980), була бронзовим призером олімпіади в Сеулі (1988), двічі перемагала на чемпіонатах світу (1982, 1986), в 1975 і 1978 була срібним призером світових першостей, в 1973 році – бронзовим призером.

У 1976 році був визнаний найкращим тренером світу.

***

Сергій Одайник (1949-2019), художник.

Народився у Києві в родині митців: син заслуженого художника України Зої Одайник-Самойленко та народного художника УРСР Вадима Одайника.

Закінчив Київський державний художній інститут, майстерню монументального живопису під керівництвом Тетяни Яблонської, в 1977 році – Творчі майстерні Академії мистецтв СРСР під керівництвом Сергія Григор’єва.

Сергій Одайник працював в галузі станкового живопису та монументально-декоративного мистецтва.

Брав участь у розписах Київського залізничного вокзалу, Михайлівського Золотоверхого собору у столиці.

***

Оксана Баюл (1977), фігуристка. Перша українська чемпіонка зимових Олімпійських ігор. Чемпіонка світу.

Народилася в Дніпрі. У неповних чотири роки бабуся відвела її на ковзанку.

Через шість років, у 1987-му, дівчинка стала брати участь в чемпіонатах СРСР, але вище 10-го місця їй піднятися не вдавалося.

У січні 1993 року Оксана дебютує на чемпіонаті Європи, де здобуває срібну нагороду. Того ж року дебютує і на чемпіонаті світу у Празі, де сенсаційно перемагає.

На час проведення зимових Олімпійських ігор 1994 року в Ліллегаммері Оксані виповнилося лише 16 років, і сама вона зізнавалась, що планувала взяти участь лише у наступних іграх 1998 року в Нагано, але після розпаду СРСР Україні терміново знадобився кандидат для участі в Олімпіаді-1994, і відправили Баюл.

На цих іграх Оксана Баюл виконала одну з найкращих коротких програм в історії фігурного катання (на музику Чайковського). Перша частина була ліричною, наповнена витонченими комбінаціями, натомність друга вийшла дуже емоційною, бурхливою. У підсумку після короткої програми Баюл стала другою, на перше місце вийшла американка.

Наступного дня з українською спортсменкою трапився дуже неприємний інцидент, що поставив під загрозу її подальший виступ на Олімпіаді. Під час тренування Баюл зіткнулася на льоду з німецькою фігуристкою. Оксані наклали декілька швів, і через два дні, накачана знеболюючими, вона все ж вийшла на заключну довільну програму. За 15 секунд до кінця програми, незважаючи на важкі травми, вона виконує каскад стрибків – подвійний аксель і подвійний тулуп.

Четверо з дев’яти суддів віддають перемогу американці, ще четверо – Баюл.

Все вирішив німецький суддя, колишній чемпіон світу Ян Гоффманн, який поставив Оксані кращі оцінки за артистизм і цим вивів на перше місце.

На час своєї перемоги Оксана Баюл – наймолодша олімпійська чемпіонка із зимових видів спорту. Вона також є наймолодшою за всі роки українською олімпійською чемпіонкою.

Від 1994 року (відразу по зимовій олімпіаді в Ліллегаммері) Баюл працювала у США за контрактом у Лас-Вегасі.