День 12 січня. Пам’ятні дати та події

Марія Приймаченко (Примаченко, 1909-1997), одна з найвідоміших українських художниць, представниця «наївного мистецтва».

Геніальна художниця створила власний мистецький стиль, якій увібрав у себе усі художні стилі ХХ століття, це і імпресіонізм, і неоромантизм, і експресіонізм. В основі її стилю лежать українські легенди, казки та оповідання.

Народилася Марія Приймаченко в селі Болотня на Київщині в сім’ї мистецьки обдарованих людей. Її батько бондарював, займався теслярством і різьбленням по дереву. Бабуся фарбувала і розписувала писанки.

Мати була визнаною майстринею вишивання. Саме від них і перейняла майбутня художниця вміння створювати той чарівний орнамент з неповторним українським колоритом. Про Марію Приймаченко як художницю, могли так ніколи і не дізнатися.

Але сталося інакше. У середині 1930-х радянська ідеологія оголосила, що при комунізмі всі люди стануть творцями, і професійні художники будуть не потрібні. Отже, щоб поєднати професійне мистецтво з народним, у 1934 році в Києві відкрили Центральні експериментальні майстерні (з 1936 – Школа народних майстрів, згодом – Художньо-промисловий технікум).

Сюди збирали народні таланти, серед них була і Приймаченко. У себе в Болотні вона розписала хату фантастичними звірами.

Першими її живописними роботами стали перенесені на картон і папір мотиви традиційного настінного розпису й вишивки.

Тут, у Києві, Марія Приймаченко створює цілу серію малюнків під назвою «Звірі у Болотні» (1935-1941). А перший успіх прийшов на Українській республіканській виставці народного мистецтва, де вона була відзначена дипломом 1-го ступеня.

А вже у 1937 році птахи і звірі Приймаченко вражали і відвідувачів Першої міжнародної виставки у Парижі. На ній художниця отримала золоту медаль. Але після успіху прийшли роки забуття.

Вдруге до творчості Приймаченко звернулися у 50-60-х роках ХХ ст. Художниця у цей час (1960-1965 роки) натхненно працює над новим циклом – «Людям на радість», за який її нагородили Державною премією України ім. Т.Г. Шевченка (1966).

Загалом за роки свого творчого життя Марія Приймаченко створила понад 800 картин – більша частина з них зберігається в Київському музеї українського народного декоративного мистецтва, також її картини представлені в найвідоміших державних і приватних галереях Франції, Болгарії, Австрії, Угорщини, Канади, Білорусі, Бельгії, Данії, Швеції, Португалії, Польщі, Грузії.

За життя мисткині, протягом 30-80 років ХХ ст., відбулися близько 60 виставок картин, найвідоміші з яких – «Калиновий берег», «Галя і козак», «Літа молодії». Водночас художниця проілюструвала шість дитячих книжок.

Згодом ім’я Марії Приймаченко було внесено до Всесвітньої енциклопедії мистецтва поряд з такими іменами, як француз Анрі Руссо, грузин Ніколо Піросмані, хорват Іван Генералич, поляк Никифор Криницький.

ПОДІЇ ДНЯ

Цього дня у 1972 році КДБ здійснило в Україні серію арештів молодої інтелігенції (операція «Блок»).

Були заарештовані: В’ячеслав Чорновіл, Василь Стус, Іван Світличний, Євген Сверстюк, Зиновій Антонюк, Данило Шумук, Микола Плахотнюк, Леонід Плющ, Олесь Сергієнко, Іван Коваленко, Іван Гель, Ірина Калинець, Михайло Осадчий, Стефанія Шабатура.

У ЦЕЙ ДЕНЬ НАРОДИЛИСЯ

В УКРАЇНІ…

Василь Кричевський (1873-1952), художник, архітектор, графік; автор українського державного герба, прийнятого Центральною Радою.

Народився Василь Кричевський на Харківщині. Свою мистецьку діяльність почав наприкінці 1890-х років і понад півсотні років життя присвятив мистецькій науковій та педагогічній роботі.

Творчість його була дуже різнобічна: самобутній маляр-пейзажист він одночасно виступав і як новатор в архітектурі, в ужитковому мистецтві та в оформленні театральних і кінематографічних вистав. Окрім цього, Кричевський відродив загублене з XVIII віку мистецтво оформлення української книги і сам виконав близько 90 обкладинок для різних видань.

У часи Української Народної Республіки художник спроектував державний герб (тризуб) і державні печаті та грошові знаки.

Разом з тим, Кричевський був членом ряду установ, товариств та комісій Української Академії Наук і членом Української Вільної Академії Наук в еміграції. Він був одним з організаторів і першим ректором Української Академії Мистецтв (1917).

Писав статті, полемічні й критичні замітки, рецензії, склав перший в Україні підручник українського народного мистецтва, який не встигли надрукувати через Другу Світову війну.

Восени 1943 року разом зі дружиною та донькою Кричевський емігрував спочатку до Чехословаччини, потім до Австрії, Німеччини, Франції.

На початку 1948 року переїхав до Венесуели. Помер у Каракасі, там був і похований. У 1975 році прах Василя Кричевського та його дружини перепоховано в українському пантеоні Баунд-Брук (поблизу Нью-Йорка, штат Нью-Джерсі, США).

***

Сергій Корольов (1907-1966), вітчизняний вчений і конструктор у галузі ракетобудування й космонавтики, головний конструктор перших ракет-носіїв, штучних супутників Землі, пілотованих космічних кораблів, основоположник практичної космонавтики народився у Житомирі.

З ім’ям Корольова пов’язані епохальні події людської цивілізації: запуск першого штучного супутника Землі, досягнення космічними кораблями поверхні Місяця й Венери, перший політ людини у космос.

В одному зі своїх інтерв’ю, на запитання кореспондента, що слугувало причиною його пориву до неба і космосу, Корольов відповів: «Льотчик Уточкін, у Ніжині. Хоч я й не зустрічався з ним, але він став моїм першим ідеалом».

Важка доля політв’язня сталінських таборів не оминули великого вченого.

27 червня 1938 року Корольова заарештували, восени його було засуджено по безглуздому звинуваченню «за вредительство в области новой техники» на 10 років ув’язнення. Однак, після перегляду справи вирок було замінено на 8 років у таборах.

Майже 2 роки Корольов провів в одиночній камері, потім потрапив на Колиму, де працював землекопом.

З початком Другої світової війни його, як спеціаліста високого класу, перевели до Казані – в закрите авіаційне КБ на чолі з Туполєвим, який, як і Корольов, працював під арештом, пізніше – до Дослідного конструкторського бюро під керівництвом Валентина Петровича Глушка.

Лише у 1944 році вченого було звільнено, але реабілітовано – аж у 1957. Поневіряння у сталінських таборах залишили глибокий слід у його душі.

Наприкінці життя Корольов мріяв відвідати Колиму, написати про це книгу, але, на жаль, цей задум йому так і не судилося здійснити.

***

Станіслав Боклан (1960), актор театру та кіно. Народний артист України (2016). Старший брат актора Миколи Боклана.

Народився у селі Брусилів на Житомирщині.

Закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого.

Кар’єру театрального актора розпочав у Донецькому обласному російському драматичному театрі (м. Маріуполь), з 1994 по 2020 рік служив у Київському Молодому театрі.

Серед театральних нагород артиста – «Київська пектораль» у 2014 році за найкраще виконання чоловічої ролі у спектаклі «Загадкові варіації» («Молодий театр»).

З 1992 року активно знімається у кіно. Справжню славу Станіславу Боклану принесла роль сліпого бандуриста Івана Кочерги у стрічці Олеся Саніна.

За найкращу акторську роботу у фільмі «Поводир» артист отримав «Золотий Дюк» Одеського міжнародного кінофестивалю (2014 р.) та Гран-прі Universe Multicultural Film Festival (США, 2015 р.) – за найкращу чоловічу роль.

…І У СВІТІ

Джек Лондон (1876-1916), американський письменник, публіцист.

Славу Лондону приніс цикл оповідань про американську Північ (збірки «Син вовка», «Бог його батьків», «Діти морозу», цикл «Смок Беллью»).

Близькі за тематикою до цих творів блискучі анімалістичні повісті «Поклик предків» і «Білозуб», а також роман «Морський Вовк» та цикл «Південноморські оповідання» (місце дії – острови Океанії).

Лондону належить також ряд реалістичних творів (найвідоміший – роман «Мартін Іден»).

Був одним із найвисокооплачуваних американських письменників свого часу.

Понад сто його творів екранізовано. В Україні Джека Лондона перекладали ще за його життя.

Перший переклад (анонімний) з’явився у 2-4 номерах «Вісника культури і життя» за 1913 рік.