День 12 грудня. Пам’ятні дати та події

Сухопутні війська Збройних Сил України були сформовані у складі Збройних Сил України у 1996 році.

Сучасні Сухопутні війська ЗСУ – це багатофункціональний організм, який складається з механізованих і танкових військ, ракетних військ і артилерії, армійської авіації, частин і підрозділів протиповітряної оборони, спеціальних військ, частин і установ, технічного й тилового забезпечення.

Як найчисельніший вид та основа бойового потенціалу Збройних Сил України, Сухопутні війська несуть найбільше навантаження та відіграють вирішальну роль у ході виконання завдань операції Об’єднаних сил щодо забезпечення територіальної цілісності та недоторканності кордонів держави.

***

Сьогодні в Україні відзначають День благодійництва

Благодійність завжди була притаманна українцям, проте виразно масового характеру вона набула у 2014, після Революції Гідності та подій в Криму та на Сході нашої держави.

Тоді суспільство продемонструвало спроможність мобілізували громадян на допомогу військовим у зоні АТО, пораненим, а також мирному населенню, яке постраждало внаслідок бойових дій.

За даними соціологів, найбільш розповсюдженими формами благодійності серед українців є грошові й речові пожертви.

Серед головних адресатів допомоги – жебраки, релігійні організації, діти з інвалідністю та тяжкими хворобами.

Варто нагадати, що крім українського Дня благодійництва існує і міжнародний, який відзначають щороку 5 вересня

ПОДІЇ ДНЯ

Цього дня у 1990 році на 14-й сесії Міжурядового комітету ЮНЕСКО до списку Світової спадщини внесли перший український об’єкт під загальною назвою «Софійський собор у Києві та прилеглі монастирські будівлі, Києво-Печерська лавра».

Наразі на території України розташовані 7 об’єктів із списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

Разом з тим до списку нематеріальної культурної спадщини внесено «Петриківський розпис» як явище українського декоративного народного мистецтва.

У ЦЕЙ ДЕНЬ НАРОДИЛИСЯ

В УКРАЇНІ…

Леонід Биков (1928-1979), актор театру і кіно, кінорежисер, сценарист.

Биков знявся у 24 фільмах, найвідомішими з яких є: «Максим Перепелиця», «Добровольці» , «Альошчине кохання», «Розвідники», «В бій ідуть тільки «старики»», «Ати-бати, йшли солдати…». П’ять кінострічок поставив як кінорежисер. Лауреат Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка (1977).

Леонід Биков був таким самим, як і герої, яких він грав – щирим, чарівним, з незабутнім голосом і сумними очима. Тобто кіногерой цілком співпадав з виконавцем, актором, що неодмінно тішило глядача, який майже завжди підсвідомо ототожнює кінообраз з виконавцем.

Так само і режисером Леонід Биков був не за професією, а за покликанням, хоча з дитинства мріяв стати льотчиком, але через свій маленький зріст не пройшов медкомісію. Биков загинув в автомобільній катастрофі. На момент смерті акторові було всього 50 років.

Ховали його як солдата – скромно, без пустопорожніх промов і оркестрів.

Тільки над могилою улюбленого режисера і актора прозвучала «Смуглянка».

***

Андрій Мельник (1890–1964), визначний український військовий і політичний діяч, полковник Армії УНР, один з лідерів Організації Українських Націоналістів.

Так само як і його бойовий побратим Євген Коновалець, Андрій Мельник був переконаний у тому, що здобути й утримати державність можна тільки тоді, коли є боєздатна й патріотична армія.

Власне саме цій ідеї він і присвятив своє життя. Народився Андрій Мельник у с. Воля Якубова (нині село Дрогобицького р-ну на Львівщині). З дитинства виховувався у патріотичному дусі.

1914 року Андрій Мельник вступив добровольцем до Легіону Українських січових стрільців, командував сотнею УСС, брав участь у боях проти російських військ на горах Маківка і Лисоня.

У період Першої світової війни потрапив у російський полон. Після втечі став одним з організаторів (разом з Євгеном Коновальцем) куреня січових стрільців.

У грудні 1918 року Мельнику було присвоєно військове звання отаман Армії Української Народної Республіки. Після поразки УНР, вів активну роботу на території Польщі по розгортанню українського національно-визвольного руху.

У 1924 році заарештований польською поліцією, чотири роки провів у в’язниці. Після звільнення працював лісником в угіддях митрополита Української греко-католицької церкви Андрея Шептицького (за фахом Андрій Мельник інженер-лісівник), водночас займався підпільною діяльністю.

Після загибелі Євгена Коновальця, у 1938 р. став головою Проводу ОУН. Як голова ОУН мав великий авторитет.

Поет Євген Маланюк називав його «Людиною із шовку і сталі».

Олег Ольжич характеризував Мельника «людиною, яка ніколи не ламалась і мала відчуття суті історії». А ще він не любив пустопорожніх балачок і демагогії, надаючи перевагу справі.

Після розколу ОУН на початку 1940 року очолив фракцію ОУН(М).

У роки нацистської окупації України послідовно обстоював ідею створення української незалежної держави, за яку загинули від рук гітлерівців його сподвижники Олена Теліга (1942, у Бабиному яру в Києві) та Олег Ольжич (у концтаборі Заксенхаузен, 1944).

З 1943 року Андрій Мельник сам перебував в ув’язненні (табір Заксенхаузен).

Повоєнний період свого життя присвятив боротьбі за консолідацію емігрантських сил, у 1957 році висунув ідею створення Конгресу Українців, яка була реалізована через 10 років – створенням Світового конгресу вільних українців.

Помер і похований у Люксембурзі.

…І У СВІТІ

Едвард Мунк (1863-1944), норвезький художник.

Мунк у живопису, Генрік Ібсен у літературі та Едвард Гріг в музиці складають «велику трійцю» – гордість і славу Норвегії.

Однією з найвідоміших картин художника є «Крик» (1893). Цю роботу вважають початком експресіонізму в європейському мистецтві.

Понад 30 років на батьківщині Мунка не визнавали. Лише коли він став художником зі світовим ім’ям, співвітчизники звернули на нього увагу.

«Тепер мені платять тисячу крон за відбиток ноги, – іронізував Мунк. – Якщо я намочу ноги, то, варто мені їх поставити на картон, я отримую тисячу крон. Хіба ж і не смішно? Проте я не продаю картин. Вони моє все».

Мунк заповів місту Осло понад тисячу картин, чотири з половиною тисячі малюнків, більш аніж п’ятнадцять тисяч відбитків.

У рік смерті художника, ця колекція була оцінена в десять мільйонів крон.

Між тим, єдиними цінними речами в будинку художника були два ордени: Святого Ульфа та Почесного Легіону – та кишеньковий годинник на шнурку від черевиків.

***

Френк Сінатра (1915-1998), американський співак, актор.

У 1942 році визнаний найпопулярнішим співаком США. За 50 років на естраді записав понад 200 альбомів, знявся у 58 фільмах.

Серед них «Звідси до вічності» (1953, премія «Оскар»), «Детектив», «Людина з золотою рукою», «Навколо світу за 80 днів» та ін. Дев’ятиразовий лауреат премії «Греммі». У 1985 році був удостоєний найвищої громадянської нагороди США – Президентської медалі Свободи.

Сінатру називали не тільки легендою американської музики, а й усієї американської культури ХХ століття. Сінатра не мав навіть середньої освіти: з школи його вигнали через погану поведінку; співав зі слуху, так і не вивчивши нотну грамоту.

Сінатру все життя супроводжували плітки й резонансні історії: у молодості його ледве не арештували за роман із заміжньою жінкою, потім звинувачували у зв’язках з італійською мафією Нью-Йорка (Сінатра мав італійське походження).

Існує версія, що один із персонажів роману Маріо П’юзо «Хрещений батько» – співак Джонні Фонтейн – був списаний саме з Сінатри.

Співак був чотири рази у шлюбі, пережив декілька глибоких депресій, мав серйозні проблеми з голосом, одного разу мало не наклав на себе руки, але все це у минулому – сьогодні, як і колись, лунає його незабутній чарівний голос.