День 11 листопада. Пам’ятні дати та події

11 листопада 1918 року о п’ятій ранку в Комп’єнському лісі (Франція) між переможеною Німеччиною і державами Антанти (Великобританія, Франція, США та ін.) було укладене Комп’єнське перемир’я, що завершило Першу світову війну.

У залізничному салон-вагоні французького маршала Фоша німецькій делегації були продиктовані умови перемир’я: припинення воєнних дій, виведення німецьких військ з окупованих на Західних територій і з лівого берега Рейну, здача частини озброєнь, створення на правому березі Рейну демілітаризованої зони тощо. Перемир’я набрало чинності об 11-й годині ранку.

Німеччина визнавала себе переможеною.

Перша світова війна стала першим військовим конфліктом світового масштабу, в ній було залучено 38 з наявних на той час 59 незалежних держав.

За час тієї війни було мобілізовано 73,5 млн осіб, загинуло 10 і поранено близько 20 млн військових. Конфлікт мав вирішальний вплив на всю історію XX століття.

З мапи світу зникли три велетенські імперії: Австро-Угорська, Російська і Османська, натомість з’явилися нові країни.

Республіка Польща святкує День Незалежності (1918).

Члени Тимчасового народного уряду Польської Республіки

Свято припадає на день завершення Першої світової війни, в результаті чого, після третього (1795) поділу Польщі між Пруссією, Росією і Австрією, відродилася країна.

11 листопада 1918 року державу очолив Юзеф Пілсудський, також було сформовано перший демократичний уряд Польщі.

День Незалежності Польщі був офіційно заснований у квітні 1937 року, але потім свято скасували. У вересні 1939 року, на початку Другої світової війни, Польща знову зазнала поділу між нацистською Німеччиною (початок окупації – 1 вересня) та СРСР (початок окупації – 17 вересня).

Після закінчення війни День незалежності офіційно не відзначався до 1989 року.

У ЦЕЙ ДЕНЬ НАРОДИЛИСЯ

В УКРАЇНІ…

Федір Терещенко (1888-1950), авіаконструктор.

Син Федора Артемійовича Терещенка – відомого українського підприємця і мецената.

Літакобудуванню вчився у київському гуртку авіаконструкторів під керівництвом Миколи Делоне.

В 1909 році у власному маєтку в Червоному під Бердичевом влаштував авіамайстерню. У 1910 році Федір Терещенко їде до Франції, де вчиться керувати аеропланами у Луї Блеріо і по поверненню складає іспит на звання пілота-авіатора.

Продовжує займатися конструюванням літаків, зокрема його модель «Терещенко-5» була одним з основних експонатів відділу повітроплавання Всеросійської торговельно-промислової і сільськогосподарської виставки, яка відбулась в Києві влітку – восени 1913 року.

Працював як авіаконструктор за замовленнями воєнного міністерства, проте з початком Першої світової війни перевіз свою майстерню до Києва.

В 1916 році конструює принципово нову модель літака «Терещенко-7», яка була виготовлена в майстерні Київського політехнічного інституту. У 1918 емігрував до Франції, де й помер наприкінці січня 1950 року.

Цікавий факт з життя Федора Терещенка: крім авіації, захоплювався музикою, добре грав на фортепіано (навіть давав концерти); у 30-х роках зацікавився астрологією, окультизмом і навіть видав книжку з астрології, яка витримала п’ять видань і досі є популярною в середовищі франкомовних астрологів.

***

Андрій Ромоданов (1920-1993), нейрохірург, засновник вітчизняної школи нейрохірургії.

Запровадив у клінічний простір такі нові напрями, як стереотаксична хірургія, ендоваскулярна нейрорентгенохірургія, нейротравматологія, функціональна та відновна нейрохірургія. Автор понад 450 наукових праць, у тому числі 24 монографій, 23 винаходів.

У 1986 році очолив кафедру нейрохіріругії Київського медінституту. З 1993 року Інститут нейрохірургії Академії медичних наук України носить ім’я Ромоданова, який 30 років творив, плекав і очолював цю установу.

Андрій Ромоданов народився в Лубнах, на Полтавщині, в сім’ї священнослужителя й водночас одного з ліберальних діячів України Петра Дмитровича Ромоданова.

У 20-х роках сім’я переїхала до Києва, де Петро Дмитрович став шкільним учителем. Але в середині тридцятих, свідомо кидаючи виклик часу, знову прийняв духовний сан, очоливши як священик одну з парафій. Цього кроку йому не пробачили і 1937 року репресували.

Навіть у 50-х роках на лікаря Ромоданова писали пасквілі, натякаючи на його «неблагонадежность» і згадували батька-священика. Андрію Петровичу було боляче, але він не зважав на «добродіїв» – для нього не було нічого більш важливого ніж пацієнт і його здоров’я.

Характерний штрих – Андрій Петрович ніколи не ходив у відпустку влітку.

Аби за необхідності зробити біля операційного столу найнеобхідніше.

На початку 90-х років у Японії видатні хірурги світу залишали відбитки своїх рук – це був своєрідний аналог голлівудської «Алеї слави».

Серед тих відбитків вищого милосердя є й сліди пальців київського лицаря медицини Андрія Ромоданова.

***

Степан Чубенко (1997-2014), школяр, катований і розстріляний бойовиками проросійської терористичної організації «ДНР» за проукраїнську позицію.

Степан народився у Краматорську.

Вчився у краматорській школі № 12, захоплювався спортом. Спочатку займався греко-римською боротьбою, потім – футболом, захищав ворота юнацької команди «Авангард» з Краматорська, мріяв стати професійним воротарем.

З початком інспірованих Росією виступів на Донбасі у 2014-му році Степан з друзями брав участь у мітингах на підтримку цілісності України, які проводилися в Краматорську.

Хлопці носили воду, продукти, засоби гігієни українським військовим, які прибули в місто. Під час обстрілу він допомагав спускатися у сховище літнім людям, носив їм воду, коли місто опинилося відрізаним від водопостачання.

Ризикуючи життям, Степан зняв з міської площі ДНРівський прапор.

Коли у квітні 2014-го російські бойовики захопили місто, мати відвезла Степана до своїх батьків у Росію, але через місяць він повернувся, заявивши, що не хоче ховатися «як пацюк» у важкі для країни часи.

У липні 2014-го Степан поїхав до друга в Київ. 23 липня сів на поїзд у столиці, щоб повернутися додому. Їхав через Донецьк, де був затриманий бойовиками з батальйону «Керч». Бити неповнолітнього хлопця бандити почали ще в Донецьку.

Потім відвезли до селища Горбачево-Михайлівки під Донецьком, де після страшних катувань розстріляли.

Наприкінці вересня 2014-го до матері прийшла звістка, що тіло сина знайдено. Поховали Степана Чубенка 8 листопада 2014 року в його рідному місті.

У листопаді 2017 трьох вбивць 16-річного українського патріота заочно засуджено до довічного позбавлення волі. Виконати вирок наразі неможливо, двоє вбивць переховуються в Росії, ще один – в окупованому росіянами Криму.

***

Леонід Талалай (1941-2012), поет.

Народився в смт Савинці на Харківщині, в селянській сім’ї. 1956 року разом із батьками переїхав до Горлівки на Донеччині.

Навчаючись, працював теслею, муляром. Перша поетична збірка «Журавлиний леміш» вийшла у Донецьку 1967 року.

У 1971 році закінчив Літературний інститут імені Горького у Москві. 1993-го став лауреатом Шевченківської премії.

Дослідник творчості поета Володимир Базилевський, зокрема, писав: «Талалай – носій мудрого ліризму, якості рідкісної у нашій поезії».

Вершиною творчості поета стали дві його останні збірки: «Неурахований час» (2006) і «Безпритульна Течія» (2011).

…І У СВІТІ

Джордж Паттон (1885-1945), американський воєначальник, учасник Другої світової війни.

У серпні 1944 року його 3-я армія визволила Бретань. З моменту висадки у Франції армія Паттона, чисельністю близько півмільйона чоловік, визволила понад 80 тисяч квадратних миль території і взяла в полон, або знищила майже півтора мільйони солдатів вермахту.

Кінець війни частини 3-ї армії зустріли в західній Чехії. Джордж Паттон був чи не одним із перших американських генералів і політиків, хто заговорив про «радянську загрозу».

Після закінчення війни був призначений військовим губернатором Баварії. Він першим із союзних адміністраторів організовував примусові екскурсії в колишні табори смерті, а зарплату в кінці місяця німці могли отримати тільки через кінозал, де мусили дивитися кінохроніку про звірства нацистів.

Генерал Паттон загинув у результаті автокатастрофи у Гейдельберзі.

***

Леонардо Ді Капріо (1974), американський кіноактор, кінопродюсер.

Знімався у фільмах: «Ромео і Джульєтта» (приз МКФ у Берліні, 1997), «Титанік», «Кімната Марвіна», «Людина в залізній масці», «Банди Нью-Йорка», «Спіймай мене, якщо зможеш», «Авіатор» (премія «Золотий глобус», 2005), «Великий Гетсбі», «Вовк з Волл-стріт».

П’ятиразовий номінант на «Оскара» і його володар – у 2016 році він таки був удостоєний цієї престижної нагороди за головну роль у фільмі мексиканського кінорежисера Алехандро Гонсалеса Іньярріту «Легенда Г’ю Гласа».

Крім своєї основної діяльності, Ді Капріо є Послом ООН з кліматичних питань. У дитинстві Лео мріяв стати біологом, тому ця почесна посада зовсім не випадкова.

У 1998 році актор створив фонд Leonardo DiCaprio Foundation і згодом фінансував 70 інноваційних проектів в сфері захисту навколишнього середовища в 40 країнах.