День 1 жовтня. Пам’ятні дати та події

За оцінками спеціалістів, нині у світі налічується майже 700 мільйонів людей старше 60-ти років.

Передбачається, що до 2050 року число таких людей сягне двох мільярдів, що буде дорівнювати 20% світового населення.

Все це свідчить про те, що особливим потребам і проблемам багатьох літніх людей необхідно приділяти особливу увагу.

Разом з тим не менш важливою є і та обставина, що більшість чоловіків і жінок похилого віку можуть і надалі робити важливий вклад у функціонування суспільства, якщо їм будуть гарантовані для цього відповідні умови.

***

1 жовтня 1946 року у Нюрнберзі оголосив свій історичний вирок Міжнародний військовий трибунал, утворений чотирма союзними державами для суду над головними воєнними злочинцями Другої світової війни.

Цей судовий орган протягом майже десяти місяців розглядав обвинувачення, висунуті двадцяти чотирьом особам, які належали до вищого керівництва III Рейху.

Нюрнберзький процес  став першим в історії випадком засудження кримінальних діянь державного і світового масштабу – злочинного правлячого режиму, його каральних інститутів, вищих політичних і військових діячів.

Згодом Генеральна Асамблея ООН затвердила ті засадничі принципи, які були покладені в основу діяльності цього міжнародного судового органу.

Протягом наступних років ООН ще неодноразово доводилось створювати тимчасові судові інституції задля міжнародного кримінального покарання керівників та вищих посадових осіб окремих держав (зокрема, міжнародні трибунали для колишньої Югославії та  Руанди).

У ЦЕЙ ДЕНЬ НАРОДИЛИСЯ

Адріан Кащенко (1858-1921), письменник.

Майже все своє життя працював головним контролером Катеринославської залізниці.

Організував у Катеринославі (тепер Дніпро) «Видавництво А. Кащенка», автор численних оповідань і повістей, у тому числі й історичних («Запорозька слава», «На руїнах Січі», «Під Корсунем»), а також історико-краєзнавчих нарисів, історичних портретів національних героїв України.

Основна його праця – «Оповідання про славне Військо Запорозьке низове» свого часу було справжнім бестселером.

***

Володимир Горовиць (1903-1989), піаніст-віртуоз, один із найяскравіших музикантів ХХ ст.

Народився у Києві. Закінчив Київську консерваторію. У 1925 році виїхав за кордон.

Критики досить часто порівнювали його з Ференцем Лістом.

Блискуча техніка, бурхливий темперамент, яскрава емоційність та оригінальність трактування музичних творів робили його виконання неперевершеним.

***

Дніпрова Чайка (1861-1927), письменниця та поетка.

Справжнє ім’я письменниці – Людмила Березіна-Василевська.

Народилася у  Херсонської губернії (тепер —  Миколаївщина) у сім’ї священника.

По закінченні Одеської гімназії, почала вчителювати. Писати вірші Людмила почала ще у гімназії, пізніше перекладала українською Пушкіна, Лермонтова, Байрона.

Починаючи з 1887 року письменниця друкується здебільшого в періодиці Західної України (альманах «Перший вінок», журнали «Дзвінок», «Правда», «Зоря»).

Особливий інтерес у сучасників і найвищу оцінку критиків викликали поезії в прозі.

Співпрацювала з «Громадою» та «Просвітою», була близько знайома з Оленою Пчілкою, Лесею Українкою, Михайлом Коцюбинським, Агатангелом Кримським, Борисом Грінченком, Любов’ю Яновською та іншим провідними діячами доби національного відродження.

***

Осип Твердовський (1891-1930), учасник бою під Крутами, керівник відділу ОУН в Люксембурзі.

Народився у місті Ніжині на Чернігівщині  в заможній козацькій сім’ї. Під час Першої світової війни – хорунжий російської армії. Нагороджений за хоробрість орденом святого Георгія.

У січні 1918 організував у Ніжині разом з братом Матвієм загін для оборони УНР від більшовицьких військ Муравйова.

Під час бою під Крутами зумів прорватися крізь лави більшовиків і переховуватися у лісах, здійснюючи разом із товаришами партизанські набіги на загарбників.

Згодом Осип Твердовський бере участь у протигетьманському повстанні, веде боротьбу з карними відділами, сформованими з-поміж російського офіцерства.

За часів Директорії УНР Осип Твердовський був заступником команданта, а потім командантом бронепотягу «Помста».

Після поранення потрапляє до польського полону, де вступає до 6 січової стрілецької дивізії армії УНР під командуванням Марка Безручка.

Після провалу визвольних змагань опиняється на еміграції.

У 1925 році Твердовський вступив до Леґії Українських Націоналістів і очолив її осередок у Люксембурзі. Згодом був серед ініціаторів утворення ОУН і керівником відділу ОУН в Люксембурзі та в суміжних областях Франції.

***

Володимир Луцак (1928), скульптор, автор низки портретів видатних українців.

Народився на Чернігівщині, закінчив Київський державний художній інститут.

Відомий скульптурними портретами українських історичних діячів: Григорія Сковороди, Івана Мазепи, Петра Конашевича-Сагайдачного, Патріарха УПЦ КП Філарета, Євгена Коновальця, Миколи Плав’юка та інших.

У місті Ічні Чернігівської області встановлено п’ять скульптур митця: пам’ятники Тарасу Шевченку, поету Василю Чумаку, скульптора Івану Мартосу, паркова скульптура «Гостинна Україна», пам’ятник загиблим воїнам (останній – у співавторстві з І. Гончарем); у місті Переяславі на Київщині –  пам’ятник філософу Григорію Сковороді.

До 225-ліття заснування Севастополя (2008) Володимир Луцак створив бронзовий пам’ятник гетьману України Конашевичу-Сагайдачному.  Цей пам’ятник був демонтований російськими окупантами у квітні 2014 року.

Сама скульптура збереглася і була вивезена до Харкова та встановлена у сквері на Гімназійній набережній.

***

Федір Стригун (1939), актор і режисер театру і кіно. Знявся у багатьох культових фільмах українського кінематографа.

Народився на Черкащині.  Навчався на акторському факультеті Київського інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого. По закінченні працював у Запорізькому драмтеатрі.

З 1965 року — актор Львівського українського драматичного театру ім. М. Заньковецької.

З 1987 р. — художній керівник, головний режисер цього театру.

Серед поставлених ним спектаклів — «Хазяїн», «Суєта», «Житейське море» І. К. Карпенка-Карого, «Гайдамаки» Т.Шевченка, «Маруся Чурай» Ліни Костенко, «Народний Малахій» та «Маклена Ґраса» Миколи Куліша, «Мазепа» (трилогія) Б.Лепкого, «Ромео і Джульєтта», «Гамлет» В.Шекспіра, «УБН» Г.Тельнюк та інші.

 Знявся в багатьох фільмах, які вважаються досягненнями Українського кінематографу: «Пропала грамота», «І в звуках пам’ять відгукнеться…», «Вавілон ХХ» «Запорожець за Дунаєм», «Дударики», «Камінна душа» та інших. Остання на цей час роль Стригуна – у фільмі «Поводир» (2014).

***

Володимир Сіренко (1960), головний диригент і художній керівник Національного заслуженого академічного симфонічного оркестру України.

Народився на Полтавщині, там закінчив музичну школу по класу баяна. Потім було Полтавське музичне училище ім. Лисенка, де Сіренко захопився диригуванням, згодом –  Київська консерваторія.

У 1990 році став фіналістом та здобув перемогу на Міжнародному конкурсі диригентів ім. Вацлава Таліха у Празі.

З 1991 очолює Національний заслужений академічний симфонічний оркестр України. З 2011 року — головний диригент Національного ансамблю «Київські солісти».

У репертуарі диригента – твори від найвищої світової та української класики до сучасного музичного авангарду.

Зокрема, диригент втілив монументальні симфонічні та ораторіальні цикли: «Всі симфонії Густава Малера», «Всі симфонії Дмитра Шостаковича» , меса сі мінор, «Страсті за Матвієм», «Страсті за Іоанном», «Страсті за Марком», «Страсті за Лукою» Й. С. Баха.

Одним з головних напрямків у творчості Володимира Сіренка є виконання, популяризація та перше прочитання творів українських композиторів, серед яких — твори Б. Лятошинського, Є. Станковича, В. Сільвестрова, В. Губаренка, І. Карабиця, М. Скорика.

Володимир Сіренко виступив як диригент-постановник 9 опер, серед яких здійснені вперше в Україні унікальні проєкти:

«Цар Едіп» Ігоря Стравінського — монументальна ораторія, вистава відбулася на Майдані Незалежності у Києві у День Незалежності України (1999); «Сестра Анджеліка» Джакомо Пуччіні — до 80-річчя світової оперної співачки Марії Каллас у Національній філармонії України (2004); сценічна кантата «Карміна Бурана» Карла Орфа (2007), на Співочому полі в Києві.

Відгуки світової преси про діяльність українського диригента сповнені щирого захвату — його звуть «одним із найкращих диригентів світу» (LOrtvu), «одним з блискучих сучасних диригентів світу, на зразок Esa-Pekka Salonen та Simon Rattle, який завжди є жаданим гостем найкращих європейських та американських оркестрів» (The French magazine Globe).

Здійснив більш ніж 200 фондових записів для Українського радіо.