День 1 грудня. Пам’ятні дати та події

1 грудня 1991 року в Україні відбувся Всеукраїнський референдум щодо незалежності України, на якому волевиявленням народу було підтверджено Акт проголошення незалежності України, ухвалений 24 серпня 1991 року Верховною Радою України.

«Не підтримати незалежність означає підтримати залежність», – таким був головний аргумент тих, хто бачив майбутнє своєї батьківщини тільки у незалежному статусі.

Напередодні референдуму великий вплив мала небайдужа позиція української інтелігенції, зокрема, пристрасне слово Ліни Костенко, з яким вона звернулася до громадськості: «Люди! Ось ви в неділю підете до виборчих дільниць, але не думайте, що це ваші кроки. Це вже хода історії!».

1 грудня 1991 року 90,92% виборців дали ствердну відповідь на запитання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?»

Не було жодного регіону, жодного населеного пункту, де ідея незалежності України не знайшла б підтримки більшості громадян.

Зокрема, в Криму за незалежність проголосували 54,19% громадян, у Севастополі – 57,07%, у Донецькій, Луганській, Одеській та Харківській областях волю до власної держави виявили понад 80% громадян.

В Івано-Франківській, Львівській, Тернопільській, Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській, Хмельницькій, Черкаській, Вінницькій областях «за» проголосували більш як 95% громадян.

Втретє за 350 років нашої героїчної і водночас трагічної історії – від Визвольної війни середини ХVІІ століття – Україна здобула самостійність.

Вже наступного дня, 2 грудня 1991-го незалежність України визнали Польща і Канада, 4 грудня – Литва і Латвія.

***

Щороку 1 грудня відзначається Всесвітній день боротьби зі СНІДом.

СНІД – синдром набутого імунодефіциту – це кінцева стадія інфекційного захворювання, викликаного вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ). Цей вірус вражає лімфоцити, які відповідають за захист організму людини від різних мікробів та пухлин, і поступово вбиває ці клітини.

Імунітет організму повільно, протягом багатьох місяців і років, знижується, і це призводить до виникнення різних захворювань, перш за все інфекційних, що вражають легені, органи травлення, шкіру, нервову систему та ін. СНІД уперше виявлений у США у 80-х роках.

За декілька років поширення СНІДу набуло характеру всесвітньої епідемії, що охопила населення практично усіх країн. За даними ВООЗ, від початку світової епідемії, ця хвороба забрала життя у понад 38 мільйонів людей.

ПОДІЇ ДНЯ

1 грудня 1989 року, після зустрічі тодішнього очильника СРСР Михайла Горбачова з Папою Іваном Павлом ІІ в Україні було поновлено в правах Греко-Католицьку церкву.

Як відомо, намагання радянської влади знищити УГКЦ були ще з 1939 року, однак тоді цього не вдалося. Ліквідація Української Греко-Католицької церкви розпочалась за ініціативи радянських органів держбезпеки та особисто Сталіна одразу ж після смерті митрополита Андрея Шептицького.

Радянські засоби масової інформації розгорнули широку кампанію звинувачень церкви у колабораціонізмі з німецькими нацистами та підтримці Української повстанської армії.

11 квітня 1945 року загони військ НКВС оточили собор св. Юра у Львові і заарештували митрополита Йосипа Сліпого, єпископів Будка і Чарнецького, а також багатьох священиків.

Їм було заявлено, що греко-католицька церква з цього часу ліквідована.

В 1945-1946 рр. все вище духовенство УГКЦ разом з урядовцями курії, викладачами теології та філософії богословських академії та семінарій, ченцями (всього близько тисячі чоловік) було заарештовано і вивезено на Схід. Шляхом репресій радянська влада намагалася змусити ієрархію греко-католицької церкви погодитись на об’єднання з Російською православною церквою.

Однак, жоден з усіх заарештованих єпископів не погодився на співпрацю.

Зрештою радянські спецслужби розробили план проведення «Собору Української Греко-Католицької Церкви». Шляхом залякувань, часто і відвертого терору та знищення особливо непоступливих священиків було сформовано групу учасників собору, яка складалася з 216 священнослужителів (у Галичині служило 1270 священиків) і 19 мирян.

9 березня 1946 року собор проголосив скасування Берестейської унії 1596 року і «воз’єднання» з Російською православною церквою.

Близько 200 священиків об’єдналися та створили структуру УГКЦ у підпіллі.

Наступні 43 роки священнослужителі та вірні УГКЦ були змушені таємно дотримуватися обрядів і свят своєї церкви, наражаючись на переслідування і репресії з боку органів влади.

23 січня 1990 року у Преображенському соборі відбувся церковний собор УГКЦ, який проголосив відновлення Греко-Католицької Церкви в Україні.

1 грудня 2013 року у Києві відбувся один із найвелелюдніших мітингів Революції Гідності, що дав поштовх подальшому загостренню протистояння між українцями і владою.

Жорстоке побиття студентів, здійснене спецпідрозділом «Беркут» на Майдані Незалежності за вказівкою вищого керівництва держави вночі 30 листопада, обурило громадськість.

Першого дня зими громада зібралася на Всеукраїнське віче. О 12:00 колона мітингувальників рушила з Михайлівської площі вулицею Володимирською до парку Шевченка.

Далі маршрут пролягав Хрещатиком, повз Бессарабську площу і закінчився на Майдані Незалежності.

Це була хода колосальних розмірів: її початок був на Майдані, а кінець – у парку Шевченка.

За різними даними, того дня у Києві мітингували близько півмільйона осіб. Цього ж дня мітингувальники зайняли будівлю КМДА і Будинок профспілок.

Поки на сцені Майдану Незалежності виступали політики, дехто з учасників акції намагалася штурмувати Адміністрацію президента. «Беркут» відбив штурм, а потім почав переслідувати нападників.

Силовики діяли з максимальною жорстокістю, б’ючи всіх, хто траплявся їм на шляху. Таким чином, крім учасників протесту постраждало близько 40 журналістів, у тому числі й іноземних видань.

Акції протесту 1 грудня 2013 року відбулись також у багатьох інших містах країни: Львові, Луцьку, Тернополі, Чернівцях, Рівному, Харкові, Дніпропетровську, Хмельницькому, Одесі, Вінниці, Ужгороді, Кіровограді, Донецьку, Луганську, Житомирі.

У ЦЕЙ ДЕНЬ НАРОДИЛИСЯ

В УКРАЇНІ…

Анатолій Кос-Анатольський (1909-1983), композитор і педагог.

Професор Львівської консерваторії.

За фахом юрист (закінчив юридичний факультет Львівського університету).

Автор опер, балетів, кантат, ораторій, пісень, романсів, зокрема, й таких відомих і популярних, як «Ой піду я межи гори», «Солов’їний романс», «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», «Не питай, чому в мене заплакані очі».

Лауреат Державної премії УРСР ім. Т.Г. Шевченка (1980).

За своє творче життя написав майже 500 музичних творів, 100 критичних статей з питань музики, літератури, культурно-громадського життя.

***

Платон Майборода (1918-1989), композитор, лауреат Державної премії УРСР імені Т. Шевченка (1962).

Народився на хуторі Плехівщині Полтавської області.

Музичній грамоті попершу навчався у старшого брата, композитора Георгія Майбороди.

Закінчив Київську консерваторію по класу композиції.

Працював викладачем у Київському музичному училищі ім. Р. Глієра та у вечірній музичній школі для молоді, співробітничав із Київською кіностудією ім. О. Довженка.

Написав музику до багатьох кінофільмів і спектаклів. Автор відомих пісень, серед яких – «Білі каштани», «Пісня про рушник», «Моя стежина», «Київський вальс».

У творчому доробку композитора – численні хорові твори та симфонічна музика, зокрема, симфонічна поема «Героїчна увертюра», вокальна-симфонічна поема «Тополя» (слова Тараса Шевченка) тощо.

***

Тарас Штонда (1961), оперний співак, один з найвідоміших басів сучасної опери.

В 1993 році закінчив Київську державну консерваторію ім. П. І. Чайковського.

Тарас Штонда – лауреат багатьох міжнародних конкурсів. З 1992 року – соліст Національної Опери України.

На сцені цього театру виконав провідні ролі басового репертуару, серед яких:

Базіліо («Севільський цирульник» Россіні), Мефістофель («Фауст» Шарля Гуно), Борис Годунов, Пімен, Варлаам; Досіфей («Борис Годунов», «Хованщина» Мусоргського), Грємін, Кочубей, Король Рене, Ебн-Хакіа («Євгеній Онєгін», «Мазепа», «Іоланта» Чайковського), Князь Ігор, Галицький («Князь Ігор» Бородіна), Алеко («Алеко» Рахманінова), Тарас («Тарас Бульба» Лисенка), Ярослав («Ярослав Мудрий» Майбороди) та інші. А загалом за творчу кар’єру Штонда виконав майже 40 партій басового репертуару.

Йому аплодували у Великій Британії, Іспанії, Італії, Швейцарії, Нідерландах, Данії, Швеції, Норвегії, Бельгії, Франції, Німеччині, Чехії, Польщі, Бразилії, Японії та іншихкраїнах.