Лідер баскетбольного клубу “Запоріжжя” Дейонте Сіммонс входить до ТОП-10 гравців української Суперліги Парі-Матч за результативністю, підбираннями та ефективністю, але при цьому ще не використав увесь свій потенціал, – переконаний головний тренер клубу Валерій Плеханов. Під час паузи в чемпіонаті гравці БК “Запоріжжя” активно працюють на посиленням фізичних кондицій, щоб у другому колі Суперліги Парі-Матч покращити результати і вийти на новий рівень. Прес-служба клубу знайомить усіх прихильників нашої команди з ключовим гравцем ростеру запоріжців Дейонте Сіммонсом.
– Дейонте, розкажи про своє дитинство. Як рано баскетбол з’явився у твоєму житті?
– Родом я з міста Детройт, штат Мічиган. Виріс у дуже бідній сім’ї, з дитинства навіть не думав про баскетбол. Але згодом ця гра дала мені можливість вирватися з бідності та прокласти собі гідний шлях у житті. Завдяки баскетболу я зумів отримати освіту, почав по-справжньому піклуватися про свою сім’ю. Щодня я повністю викладаюсь у тренувальному процесі та на матчах, тому що баскетбол допомагає мені позбавити свою родину тих важких умов. Сім’я у мене велика: тато, мама, старший брат і чотири сестри. Мій номер 3 на ігровій майці означає таке єднання – я, мама і тато. Грати в баскетбол почав досить пізно. Під час навчання в університеті я побачив таку можливість. На другому курсі вже стабільно грав у основі свого навчального закладу.
– Які досягнення тобі підкорилися на студентському рівні та хто був тією людиною, що змогла розгледіти у тобі талант?
– Наш коуч в університеті повірив у мене та зумів прищепити працьовитість. Він сказав, тільки так ти зможеш досягти успіху. Серед гравців на мене справляв натхненне враження Кармело Ентоні в NBA, тому що він нікого не боявся. У своїй конференції (Western Athletic Conference) мене неодноразово визнавали найкращим гравцем тижня і місяця. А по завершенні сезону я був кращим четвертим номером своєї конференції, де було представлено більше 10 команд.
– Вирізнявся своїми габаритами вже з юнацького віку? Не пробував опановувати інші види спорту ще до навчання в університеті?
– З дитинства особливо не вирізнявся серед своїх однолітіків. Я був не виского зросту і достатньо пухкеньким хлопчиком. Баскетбол мені допоміг скинути вагу. Мене ще серйозно турбувала важка форма астми, але коли я скинув вагу, все минуло. Стосовно занять спортом, то до цього я любив грати хіба що в боулінг.
– Твоя європейська кар’єра у Данії розпочалася достатньо успішно, там ти став найкращим бомбардиром сезону. Порівняй рівень чемпіонатів Данії та України.
– У Данії теж виступає чимало якісних гравців, але тут команди укомплектовані більш габаритними виконавцями. На моїй позиції боротися з опонентами дуже важко, тому поки що виникають певні труднощі. В Україні грати складніше, але мені подобається цей рівень. Це новий виклик у моїй кар’єрі.
– У “Запоріжжі” ти змушений закривати позицію п’ятого номера. Це взагалі звична для тебе позиція чи тобі більш подобається грати на “четвірці”?
– В університеті я завжди грав четвертого номера, але був тим гравцем, який йде на фізичний контакт і бореться. В принципі, тут я виконую ті ж функції. Я буду грати там, де мені скаже тренер і робити те, що необхідно для команди насамперед.
– Валерій Плеханов довіряє тобі, але в той же час тренер часто висловлює незадоволення роботою на майданчику саме “великих” гравців.
– Я завжди намагаюсь працювати над тим, чим незадоволений тренер. Якщо він каже, що я недопрацьовую в захисті, я вийду на майданчик і буду виконувати установку з подвоєною енергією. Це нормально, я готовий працювати над собою.
– В останніх матчах ти додав до свого арсеналу більше дальніх кидків. Це була установка тренера чи дотримуєшся останніх трендів, коли «великий» гравець обов’язково має володіти кидком на дистанції?
– Скоріше через те, що захисники просто відступали, давали мені дистанцію. Якщо є впевненість, я завжди буду кидати хоч і з середньої, хоч і з дальної. На тренуваннях я працюю над цим елементом – дальні, середні кидки, чим більше буде в твоєму арсеналі козирів, тим краще для команди. Якщо надійде така установка – буду кидати триочкові, коли потрібно. Я над цим працюю. Зараз Валерій Плеханов закликає мене більше сфокусуватися над середніми кидками. Я просто виконую його задачу.
– Найрезультативнішим для тебе став матч у Черкасах, але та гра розпочиналася невдало і тренер замінив тебе вже через дві з половиною хвилини після старту. Які слова або думки зуміли тебе переналаштувати на гру?
– Справа не в словах тренерів або партнерів, я просто сів на лавку і зрозумів, що граю жахливо. У такі моменти треба просто налаштуватися, вийти і битися ще краще. Я це зробив. Команда перемогла, всі були дуже щасливі.
– Твої амбіції найкращого бомбардира чемпіонату Данії поширюються на нинішній сезон в українській Суперлізі Парі-Матч?
– Особистих цілей перед собою не ставлю, просто хочеться виходити на майданчик і перемагати в кожному матчі. Коли м’яч потрапляє до мене, я намагаюсь зробити все, що від мене залежить і не думаю про свої особисті цифри або статистику.
– Ви зі Лью Столлвортом найбільше посміхаєтеся у нинішньому колективі БК “Запоріжжя”, але під час матчу посмішка на твоєму обличчі з’являється зрідка.
– Ігри – це зовсім інший момент відповідальності. На тренуваннях та в побуті дозволити таке собі можна, але не під час матчу чи навіть в роздягальні. Настає певний момент, коли ти перемикаєшся на гру і це почуття триває до останньої секунди матчу. Баскетбол – це важка робота, в певному сенсі – навіть бізнес. Тож і ставитись до цього теж треба серйозно.
– Проти кого в українській Суперлізі тобі грати найважче?
– Поки що більшість матчів зіграли з “Прометеєм” і ні разу не перемогли. А якщо конкретно про візаві – то це Майкл Майєрс. Він переважає за габаритами і постійно грає на грані фолу.
– Разом з командою ви вже відвідували різні міста України. Яке враження на тебе справляє наша країна?
– Доволі непогане. Мені тут подобається, але єдина проблема – мовний бар’єр. Через це виникає чимало труднощів. Доводиться пристосовуватися. Вивчив поки що лише кілька простих слів вашою мовою. Те, що може знадобитися у побуті або безпосередньо на майданчику.
– Відкрий таємницю свого особистого життя. У тебе є дівчина чи дружина?
– Два роки я зустрічаюся з дівчиною, вона вже знає, що стане моєю дружиною. Дуже сподіваюся, у нас буде хороша сім’я. На жаль, вона зараз не може приїхати сюди в Україну через роботу. Пропозицію офіційно ще не робив, але планую.
– До речі, у минулому сезоні, коли в нашій команді грав американський легіонер Майкл Холтон, він зробив пропозицію своїй дівчині саме тут у Запоріжжі. Можливо, повториш цей подвиг?
– Дякую, хороша ідея, обов’язково подумаю над цим, якщо вона таки зможе приїхати в Україну.
– У тебе є власний youtube-канал, одне з відео ти записав тут у Запоріжжі. Плануєш розвивати цей напрямок?
– Я записав би і другий епізод, але зовсім бракує часу на це. Та й немає такої бази глядачів, які б мотивували мене робити це далі. Якби була реклама і розуміння того, що це справді цікаво людям, можливо й розвивав цей напрямок.
– Тоді останнє питання – як ти вважаєш, чого не вистачає команді, щоб вигравати більшу кількість матчів?
– Нам потрібно більше комунікації безпосередньо на майданчику. Ми мало говоримо і підказуємо один одному на іграх. Від комунікації в захисті, спільних і злагоджених діях залежить наш успіх. Ось цього нам справді не вистачає.
