Меланія Степова, історик, генеалог, дослідниця минулого українського Надазов’я, запропонувала своїм читачам на питання, яке викликало хвилю емоційних спогадів: “ЯК називається СЕЛО, за яким ви найбільше сумуєте?”
І надала фото рідкісне явище – грозовий вал над селом Новозлатопіль Розівської ТГ влітку 2021 року.
Відповіді часто супроводжувалися фотографіями та коментарями-спогадами.
Згадали Більмак та Білоцерківку Запорізької області, село Приморське Василівського району та Благовіщенку Пологівського. Комиш-Зорю Пологівського та Кам’янське Василівського району нашої області. Білоцерківка.
Село Зразкове, Запорізька область, тепер Пологівський район. Іванівка, Запорізька область. Горностаївка, Херсонська область. Село Скельки. Любицьке. Могиляни Бердянський район. Таврійське, Запорізька область.
Благовіщенка, Пологівський район. Михайло-Лукашеве, Запорізька область. Веселянка. Новозлатопіль. Місто Василівка. Село Чапаєвка, Токмацький район. Новоукраїнка, Донецька область. Нестерянка… Полтавка. Салтичія. Солодководне.· Вершина-1, Куйбишевський район (Пологовский). Білоцерківка, Запорізька область. Григорівка, Запорізький район. Калинівське – Дніпропетровська область, Синельниковский район. Мала Токмачка. Басань, Вербове – Пологівський район. Красна Поляна, Волноваського району Донецької області. Ботієво, Приазовський район. Село Мирське. Мала Токмачка. Маринопіль. Тарасівка. Омельник, Оріхівського район. Шевченкове, Бердянський район Запорізької області. Село Марфополь. Успенівка Пологівський район. Село Веселе Дніпропетровської області, Синельниковский район. Жовтень (нині Пєтровєровка). Самойлівка… Зеленопіль. Село Новозлатопіль (Пролетарське) Пологівського району Запорізької області. Ланцеве. Село Авдоьтїне, Донецька область. Урожайне, Токмацький район. Тягинка. Новояковлівка, Запорізька область. Куйбишево. Село Вершина. Високе, Запорізька область. Ново-Дніпровка Кам’янсько-Дніпровського району, Запорізька область. Село Любимівка. Білицьке, Донецька область. Новоіванівка (Кримчивка по-народному) Гуляйпільського району. Новопетрівка, Бердянський район. Тарасівка. Село Гусарка, зараз Пологiвський район – Запорiзька область. Червоний Маяк, Херсонська область. Григорівка, Пологівський район.
Юрківка. Більмак. Варивідки, Хмельниччина. Комишуваха. Одарівка,Оріхівський район. Мирне. Плавні. Розумівка… Запорізька область. Новофедорівка, Пологівський район, Запорізька область. Щебзавод, Запорізька область. Село Благодатне, Миколаївська область. Інженерне. Село Очеретувате Токмацького району. Зарічне. Приютне. Наша Малинівка, Гуляйпільщина. Комиш-Зоря Пологівський район Запорізької область та село Грузьке. Павлівка, Генічеського району. Гнаровське. Село Червоне Озеро.
***
Коментарі не тільки давали семантичне та географічне багатство.
Люди ділилися спогадами, сумом за втраченим.
“Село Зеленопіль. Пологівський район, Запорізька область. Я там народилася і вирісла. Там живе моя мама, похований мій тато Михайліченко Петро”.
“Місто Кам’янка-Дніпровська, де прошло дитинство. Школа, чудове Каховське водосховище. На жаль, в окупациї – і не пройтися рідними вулицями, не сходити на кладовище до рідних близьких людей. Рідна шоста школа, кажуть зруйнована…”
“Зеленопіль – це все, що було святе у житті”.
“Село Пролетарське, там пройшли роки мого дитинства і молодості і село Трудове, в якому прожила. Це села, в які хочеться повертатися знову і знову”.
“Село Воскресенка (Чапаєвка), Пологівський район. Зараз в окупації. Так хочеться додому!”
“Село Запорізьке Вільнянського району Запорізької області. Я там народилась. Пішла в перший клас. Неймовірні люди. Теплі спогади”.
“Рідне село Добропілля, Гуляйпільщина”.
“Моя рідна Червоноселівка”.
“Там де я родився – Софіївка”.
“Село моє, рідне село. Як давно я далеко від дому. Ця клята війна зруйнувала життя і забрала дорогу до рідного двору. Олександрівка Мелітопольського району”.
“Саме найрідніше, МОЄ РІДНЕ СЕЛО, ну його вже немає, рашисти спалили вмісті з хлібом, щоб їм пусто було”.
“Тавільжанка на Харківщині. В окупації з першого дня війни… Рідного дому і школи, в якій пропрацювала більше 30 років, уже немає… Сниться майже щоночі…”
“Бачу багато відгукнулось із Пролітарского, Зеленопіля, а я з Мар’янівки. мої бабушка і дід з Зеленопілля – Дорошенки”.
“Село Нове колишнього Токмацького району, Запорізька область. Там залишилась душа і спогади, там пройшло майже все життя від народження і до моменту, коли вимушена була виїжджати з приходом «вєлікіх асвабадітєлєй». Звільнили нелюди від всього, а село перетворили на руїни. Тепер і повертатись немає куди”.
“Село Солодководне, найрідніше і найкраще!!!”
“Терсянка Новомиколаївського району Запорізької області. Там жила моя прабабуся”.
“Село Трудове, там залишилась моя душа”.
“Надійне… Але життя там вже немає, на жаль”.
“Село Новий Комар Волноваського району, Донецької області. Дуже сумую і хочу додому”.
“Хутір Сніжки, потім – село Комсомольське, потім – Гуляйпільське. Гуляйпільський район, Запорізька область”.
“Зеленопіль, там, де пройшло моє дитинство, мої батьки поховані – Дорошенки”.
“Пурхівка-Успенівка! Мої рідненькі, як ви там????? Мабуть, тільки вітер гуляє просторами? Хоть би одним оком подивитися!!!”
“Успенівка – рідний КРАЙ. Як хочеться у степ… Душа рветься туди”.
“Благодатне (Октябр) Донецька область. Нажаль тільки у пам’яті, розбите геть”.
“Бабуніне село Петрівське”.
“Очеретувате, в якому народився та Олексіївка, де прожив майже 40 років. ТОТ”.
“Неймовірно гарне, моє село Кінські Роздори Пологівського району.Там моє дитинство,моя юність,там мої рідні, там моє життя”.
“Моє рідне село Кобильне.(Пологівський р н). Може, колись повернусь, щоб провідати рідних”.
“Полтавка, Гуляйпольский район. Найкраще місце на землі!!! Де родилась коза – там солодше лоза! І я вірю, що ми повернемось додому, очистимо свою землю від цього рашистського перегною”.
“Спочатку хутор Роза, а потім село Маринопіль, вже скільки років пройшло, як я виїхала в місто, а все рівно завжди згадую ті весняні доріжки, як весною парує земля,скільки приємних спогадів, чисте повітря, яким не можна надихатися, дитинство… Там всі рідні, знайом, які і тепер живуть в окупації, там мій тато, дідусі, бабусі, і багато рідних на кладовищі”
“Шевченківське, моє рідненьке там моя матуся”.
“Георгіївка Приазовський район. В окупаціїї… Дуже сумую”.
“Їх у мене два: Сміле та Чубарівка(Федорівка). Вони в окупації, а так хочеться туди… Пройтися рідними вулицями, побачити рідних і знайомих, які там залишились, сходити на кладовище до найрідніших, але тільки біль та ненависть до мразоти, яка прийшла на нашу землю…”
“Моя рідна Новоукраїнка… Моє рідне Сміле, де пройшло моє дитинство, найкращі роки мого життя – поруч із найріднішими. Там залишилися мої найтепліші спогади, мій дім, моє дитинство, частинка моєї душі… А сьогодні – це біль і рана, які, мабуть, ніколи не заживуть. Як би далеко я не була, душею я завжди там — у своїй рідній Новоукраїнці і Смілому…”
“Село Новозлатопіль, Гуляйпільського району. Все дитинство, садочок, школа, пройшло там… зараз в окупації…”
“Маринопіль – там пройшло моє безтурботне, мирне дитинство. Там були тато і мама…”
“Дуже сумую за моїм рідненьким селом Солодководне”.
“Наше рідне Кобильне, де пройшли щасливі роки нашого дитинства”.
“Село Новозлатопіль,це фото мого сараю, двір де я жила”.
“Село Успенівка, Новоолександрівка і хутір Романівка (Донецька область, Покровський район). Вся моя мала і найбільша батьківщина. Дуже сумую і пам’ятаю кожну стежку с шпоришем і подорожником.
“Село Новозлатопіль (Пролетарське). Душа болить і дуже страшно думати, що більше ніколи туди не приїду, хоча гоню від себе ці думки і сподіваюсь на краще”.
“Кобильне. І сьогодні снилося. За степом сумую страшне”.
Такі рідні назви. Проїхатися б ними, тими селами.
Читаю коментарі, скільки спогадів, скільки розірваних душ, серце рветься на шматки…
Люди бережуть в серці пам’ять.
Спогади допомагають єднатися та жити.
