Історії героїв цієї війни, наведені тобі, шановний читачу, охоплюють усю територію України. Найбільше представництво мають історії жителів Чернігівської громади Запорізької області. А ще ви знайдете тут історії про подвиги жителів усіх районів цієї області, а також представників інших областей нашої країни. У книзі ви знайдете 55 історій життя, подвигу та самопожертви героїв, які віддали своє життя за Україну, за її Волю під час російсько-української війни (2014 – 2025).
Так пише у вступному слові до книги «За Україну, за її волю» автор Микола Єременко, який особисто спілкувався, збирав спогади про наших воїнів, які встали на захист рідної землі та загинули, її рятуючи…
ДІДЕНКО СЕРГІЙ ВІКТОРОВИЧ
Герой російсько-української війни Діденко Сергій Вікторович, “ Бригадир”(04. 09. 1979 – 10.10.2023), українець, солдат, навідник ПЗРК 2-ї роти 2-го десантно-штурмового батальйону 95-ї окремої десантно-штурмової Поліської бригади Десантно-штурмових військ Збройних сил України.
Сергій Вікторович Діденко народився 4 вересня 1979 року в селі Хмельницьке Чернігівського (сьогодні Чернігівської громади Бердянського) району Запорізької області.
Коли Сергію було п’ять років, батьки розлучилися, мама Лідія Антонівна виховувала його сама. У 1986 році Сергій стає першокласником Хмельницької неповної середньої школи, а Лідія Антонівна працює там учителем початкових класів. Під час навчання виявив себе старанним учнем, активним у спорті та позакласній роботі школи.
Після закінчення школи в 1995 році вступив до професійно-технічного училища в місті Бердянськ, а закінчив аналогічне в місті Токмак, отримавши спеціальність електрогазозварювальника.
По закінченні навчання працює за спеціальністю в агропідприємстві села Широкий Яр. У 2003 році юнак зустрів кохання свого життя – Ларису Пелех із села Козолугівка Токмацького району. Молодята проживали спочатку у Хмельницькому, а потім перебралися на малу батьківщину Лариси.
Чоловік працював на заводі КШЗ міста Токмак, пізніше в СВК «Тополь» та в інших організаціях. Зварювальник, який пізніше ще навчився ремонтно-будівельний справі, завжди мав замовлення, які виконував вчасно та якісно. Завжди був готовий прийти на допомогу. Все добре складалося і в сімейному житті, на радість батькам підростали дві чарівні донечки – Даша та Ілонка. Лариса спочатку працювала кухарем у місцевому агропідприємстві, а останній десяток років – соціальним працівником.
Дружина говорить: “Коли Сергій з’явився в моєму житті, я стала за ним, як за кам’яною стіною. Все робили разом, навчив нас усіх тримати в руках інструменти, був беззаперечним авторитетом для доньок». Дівчата повиростали, пішли навчатися. Даша отримала спеціальність перукаря, вийшла заміж. Ілонка після закінчення школи вступила до Таврійського державного технологічного університету, здобуває спеціальність “технолог харчової промисловості”.
А ще Лариса розповідає про те, як Сергій любив свою маму та сестру Наталію, яка проживає в Запоріжжі, допомагав їм. Лариса з величезною вдячністю згадує, як разом із ним доглядали за її хворим батьком. Власне хвороба батька та вагітність Даші не дали їм виїхати з окупації раніше.
Розуміючи, що не зможуть жити під окупацією рашистів, попри небезпеку вони після народження онучки Ангеліни виїздять 1 липня 2022 року до брата Лариси – Віктора, який проживає в селищі Радушне під м. Кривий Ріг. Оскільки там не було постійної роботи, родина вирішує їхати до Києва.
Зупинилися у Броварах, місто дуже сподобалося, знайшли роботу з гідною оплатою праці. Спочатку проживали в хостелі, а потім винайняли невеликий будинок. Виїхали з молодшою донькою Ілоною та родиною старшої Даші, яка перебувала у відпустці по догляду за дитиною. Сергій з Ларисою працювали, щоб утримувати родину та мати можливість винайняти просторіше житло. Сергій працював на будівництві, а Лариса – у відомій компанії «Галька балувана».
Сергій був готовий захищати Батьківщину і своїх рідних від ворога, тому, отримавши повістку 24 травня 2023 року, наступного дня був уже в розташуванні 95-ї десантно-штурмової бригади ЗСУ. Пройшовши там вишкіл, разом із побратимами був направлений на навчання за натівськими стандартами до Великої Британії, що дуже допомогло в подальшій боротьбі з окупантами. А далі були запеклі бої за визволення Луганщини – частини території України, що стала більш ніж на 9 років місцем найгарячіших військових подій та звитяги і слави українських вояків.
Сергій намагався тримати постійний зв’язок із рідними, наскільки це було можливо в умовах постійних боїв. Перше, що завжди просив – показати онучку Ангелінку, яку дуже любив. На всі запитання відповідав коротко: «У нас все нормально». Так склалося, що йому не випало жодного разу побувати вдома. Під час боїв і після них він, як старший і досвідченіший, підтримував молодих та психологічно невпевнених вояків, інколи виховував та давав настанови. Тож рядового Сергія Діденка побратими звали «друже Бригадир». Його посадові обов’язки вимагали вміння, влучності, а його зброя, яку він наводив на ворога, несла йому значні втрати. Девіз бригади: «Сила, Відвага, Честь!» штурмовики підтверджували в кожному бою.
З літа підрозділи Збройних сил України на Луганщині вели наступ у напрямку Кремінної та Сватове. Кожен метр визволеної української землі давався дорогою ціною. 9 жовтня Сергій останній раз вийшов на зв’язок. Як завжди, дали телефон онучці, і та зробила «скрін шот» дідуся, який їй посміхався…
10 жовтня 2023 року під час запеклого бою поблизу населеного пункту Макіївка Сватівського району Луганської області в результаті прямого влучання ворожого боєзаряду в бліндаж, де перебував солдат Сергій Діденко з товаришами, наш земляк загинув смертю героя.
Відспівували героя у храмі Покрова Пресвятої Богородиці міста Бровари. Поховали солдата Сергія Діденка 17 жовтня з військовими почестями у присутності близьких та рідних, побратимів, друзів, земляків на Алеї Слави міста.
Дуже сумно, але 18 жовтня виповнилося 20 років їхньому шлюбу з Ларисою.
Вічна Світла Пам’ять та Царство Небесне Герою!
За мужність та героїзм під час захисту України Указом Президента України №634 від 17 вересня 2024 р. солдат Діденко Сергій Вікторович нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Нагороджений також державною нагородою – нагрудним знаком «Ветеран війни».
Література:
М. М. Єременко 04.09. – 45 років із дня народження Сергія Вікторовича Діденка (04.09. 1979 с. Хмельницьке Чернігів. р-ну(нині Чернігів. ОТГ Бердян. р-ну.) – 10.10.2023 м. Бровари Київської обл), українець, солдат, навідник ПЗРК 2-ї роти 2-го десантно- штурмового батальйону 95 -ї окремої десантно – штурмової Поліської бригади Десантно-штурмових військ./Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2024 рік: календар і короткі бібліогр. Списки КЗ «ЗОУНБ» ЗОР; уклад. І.В.Шершньова; відп. за вип. О.В. Волкова.- Запоріжжя Статус, 2023. С.314 -317.
Чернігівська громада Запорізької області. Діденко Сергій Вікторович ..[Електронний ресурс] / Чернігівська громада Запорізької області // Facebook. – Режим доступу : https://www.facebook.com/chegromada/?locale=uk_UA. – Назва з екрана. – Дата публікації : 16.10.2023. – Дата перегляду: 17.10.2023.
