Минулого тижня перевдягали жінок та дітей на весну. Заглядали й у літо.
Усім – футболки, куртки, кофти легенькі, легінси, штанці.
Діткам сандаліки.
Хлопцю височенькому та худенькому, школярику, ледь знайшли кросівки 44 розміру…
А мама його, чемна молода мама, із сивиною на сантиметр під підфарбованим кучерявим волоссям, не хотіла брати зайвого. Дві футболки, штанці, на сукенку ледь вмовили – та гарна ж! А вона: раптом комусь не вистачить!
Яка у нас вчора гостя була! Міла. Три рочки. Чотири буде у листопаді.
– Мне это подходит. И медведь этот подходит.
Ми допомагали татові зібрати їй літній гардероб.
Біженці. З Приазов’я.
Мама на початку війни поїхала до своєї матері у Херсон, повернутися не може.
Міла її пам’ятає.
Каже мені тихенько:
– Мама давала цицю. Я помню.
Очі як вишеньки. Привітна. Дотепна.
Ледь вмовила тата взяти іграшку-подушку, розміром як гарбуз.
– Мне подходит!
Зібрались та поїхали, кому нема куди – лишились у нашому місті.
Рідні, змучені війною люди.
Хай буде щастя тобі, наша мила Міла!
Інеса АТАМАНЧУК, фото Миколи БАРИШЕВА
