У травні цього року Реабілітаційний простір «Блокпост» відзначив другу річницю з дня заснування. За цей час проєкт, який реалізовує громадська організація «Лабораторія військово-політичних досліджень та реконструкції», допоміг сотням ветеранів, ветеранок та членам їх сімей знайти психологічну рівновагу, юридичний захист, а головне — відчуття, що їхній внесок у майбутню перемогу України не забутий.
Зараз «Блокпост» із розгалуженою командою фахівців, міжнародними партнерами, власним медійним простором переходить на новий рівень – створення нової екосистеми соціальних послуг.
Кореспондентка «МИГ» поговорила з керівником проєкту Владиславом Мороко про те, як розвивався простір, чому змінилися партнери, навіщо команда займається пасіками та медіаграмотністю, і що станеться із суспільством, якщо держава й надалі ігноруватиме потребу воїна у повазі.
Чому «українського війська», а не просто «ветеранів»
Перша назва проєкту була довшою і складнішою — «Реабілітаційний простір ветеранів і ветераном українського війська «Блокпост». Потім в напрямках роботи до реабілітації додалися адаптація, ретрит, консалтинг тощо, тож у повсякденному вжитку повна назва швидко скоротилася: просто РП «Блокпост».
Словосполучення «українського війська» — свідоме узагальнення, яке знімає будь-які обмеження: до «Блокпосту» можуть звертатися представники Національної гвардії, Збройних сил, прикордонних військ, Військово-морських сил, Повітряних сил, ДСНС, поліції. «Усі сили оборони України», — коротко підсумовує Владислав Мороко.
Під ветеранами тут розуміють як тих, хто вже демобілізувався, так і тих, хто продовжує служити, адже і перші, і другі потребують допомоги — психологічної, юридичної, соціальної.
Від першого проєкту до «Блокпосту-2»
Перший грантовий проєкт, під час якого відбулося формування команди й надання численних послуг, тривав з травня 2024 по кінець квітня 2025 року за підтримки Литви та Європейського Союзу.
Команда «Блокпосту» готувалася до запуску наступного проекту, який мав фінансуватися програмою USAID за підтримки уряду Литви у співвідношенні 50 на 50. Однак втрутилася «глобальна шахівниця», як образно каже Владислав Мороко.
— Зміни політичних акторів у США вплинули на все, — розповідає він. — Американська сторона зупинила фінансування. Литовські партнери від своїх 50 відсотків не відмовлялися, але довелося терміново шукати іншого співфінансера.
Таким співфінансером стала Республіка Тайвань. Пошук і переоформлення партнерства зайняли близько півроку. Для організації, у якій на той момент працювало 15 людей, це стало справжнім стресовим тестом. Але — парадоксально — саме в цей перехідний період команда «Блокпосту» не скоротилася, а зросла вдвічі: до 30 працівників.
Причина — паралельна участь у державних програмах. Команда підключилася до роботи за Постановою Кабінету Міністрів №1050, яка передбачала соціальний супровід родин військовослужбовців. «Блокпост» відкрив філіали у Львові, Рівному та Черкасах, працював із Міністерством соціального захисту, Міністерством оборони і Міністерством у справах ветеранів. Мета програми була важлива: зробити так, щоб військовий на фронті не відволікався на проблеми своєї родини вдома.
— Це був цікавий експеримент по суті — ми стали таким «придатком» соціального захисту для окремих частин, — пояснює керівник. — Ми познайомилися зсередини з цивільно-військовою співпрацею, з психологічними службами у військах. Програма дозволяла допомагати не лише військовим, а й їхнім родинам — і це було цілісно і правильно.
На жаль, програма завершилася. Філіали закрилися — утримувати їх без фінансування неможливо. Але контакти з місцевою владою та фахівцями на місцях залишилися, і на них «Блокпост» планує спиратися в майбутньому.
«Блокпост-2» — це вже якісно інший рівень роботи. Якщо на першому етапі організація була переважно «надавачем соціальних послуг», то тепер вона стала учасником формування нової екосистеми соціальних послуг в Україні — спільно з литовськими та тайванськими партнерами.
Потужна команда і нова екосистема
Сьогодні в команді «Блокпосту» — 16 фахівців. Це психологи, юристи, соціальні педагоги, реабілітологи, тренери.
— Я не маю права не знайти фінансування, щоб продовжити роботу, — каже Владислав Мороко. — Ми склалися як потужний колектив, і це — найцінніше, що є в організації.
Окрім безпосередньої роботи з ветеранами, їхніми родинами та дітьми, «Блокпост» активно транслює свій досвід назовні. Щочетверга фахівці проводять семінари для спеціалістів з громад — соціальних працівників, психологів, людей, які займаються ветеранськими питаннями на місцях, але не мають достатнього досвіду чи профільної освіти.
— Це об’єктивна криза: фахівців треба дуже багато, і вони є, але більшість із них не мають спеціалізованої підготовки саме в цьому напрямку, — акцентує Владислав Валерійович. — Ми виступаємо такими «екстернатом» і допомагаємо зорієнтуватися на власному досвіді.
Взаємодія не закінчується семінаром: фахівці з громад можуть звертатися з подальшими запитаннями, перенаправляти до «Блокпосту» складні випадки, які не вдається розв’язати самостійно.
Паралельно «Блокпост» готує до випуску п’ять методичних посібників — це вже друге видання власних методик. Вони будуть у відкритому доступі на сайті організації, щоб будь-який фахівець у будь-якому куточку України міг завантажити і використовувати їх у роботі.
Крім методик, на сайті розміщено інформацію про всі послуги простору, є можливість звернутися за консультацією онлайн — для тих, хто не може приїхати особисто.
Медіаграмотність для молоді і медійний прорив
Одним із логічних напрямків роботи «Блокпосту» стала медіаграмотність для молоді — спільний проєкт із тайванськими партнерами. Тайванська організація давно займається протидією дезінформації в умовах тиску комуністичного Китаю, і її програми, адаптовані для українських реалій, знайшли в Запоріжжі живий відгук.
— Молодь у нас вся в онлайні, вона під будь-якими впливами, — наголошує Владислав Мороко. — На жаль, в Україні поки що немає такої потужної інформаційної машини, яка є у нашого ворога. Тому цей фланг потрібно захищати.
Курс стартував тестово — спершу в Бердянській гімназії, тепер до нього долучаються вихованці громадського об’єднання «Байда». Перші заняття показали: дітям це цікаво. Вони хочуть розуміти, де факт, а де маніпуляція, де новина, а де фейк.
— Ми не займаємося пошуком «абсолютної істини» — це справа церкви, — жартує керівник. — Ми вчимо орієнтуватися у фактах.
Окремою потужною складовою стала медійна активність. З грудня минулого року «Блокпост» активно розвиває YouTube-канал і за чотири місяці набрав понад 300 000 переглядів та більше 500 підписників. Є активні Facebook і Telegram-сторінки. Запущено власний сайт, де можна знайти інформацію про всі послуги, завантажити методики, зв’язатися з фахівцями.
Обмін досвідом: наука, бізнес, громади
Ветеранські питання — це не лише справа громадських організацій. Фахівці «Блокпосту» переконані: це завдання всього суспільства — науки, бізнесу, держави.
Показовим прикладом став круглий стіл у Запорізькому обласному інституті післядипломної педагогічної освіти (ЗОІППО), де зібралися науковці, представники бізнесу і громадського сектору.
Представниця одного з великих промислових підприємств розповіла: з 10 000 мобілізованих працівників третина після повернення не повертається на робочі місця. Причина — невідповідність між зарплатою на заводі та доходами, які люди отримували на військовій службі.
— Після того, що військові заробляли потом і кров’ю, здобувши відчуття власної гідності, — людина просто не хоче повертатися на завод за копійки,
— говорить Владислав Валерійович відверто.
Пан Владислав вважає, що держава має давати пільги підприємствам, захищати їхні ринки, щоб бізнес мав ресурс підвищувати зарплати. І бізнес, зі свого боку, мусить відмовитися від радянської моделі, коли людина мала бути вдячна вже за те, що її взяли на роботу. Час таких підходів минув безповоротно: військові знають собі ціну, а на заході існує ринок праці, який охоче забере кваліфікованих людей.
Чотири групи і одна загроза
Однією з найнебезпечніших соціальних загроз сьогодення фахівці «Блокпосту» вважають поступове формування в українському суспільстві чотирьох великих груп:
- військові та члени їхніх родин (близько 40–50% населення);
- ті, хто отримав відстрочки або ухилилися від мобілізації;
- ті, хто залишився в Україні серед ВПО та місцевих мешканців;
- і ті, хто емігрував.
— Ці групи починають зіштовхуватися між собою, — уточнює Владислав Мороко. І хто це робить? Росія.
Бо їй вигідно, щоб ми забули: головний ворог — не той, хто поїхав, і не той, хто отримав «броню». Головний ворог — росія.
Особливої тривоги завдають дані соціологічного дослідження, проведеного серед дітей: 41,2% школярів не кажуть однокласникам, що їхні батьки воюють. Ховають цей факт. Соромляться. Це — прямий результат соціального тиску з боку певних груп, де служба вважається чимось небажаним або навіть ганебним.
— Коли повернуться тати й мами з фронту і дізнаються, що їхня дитина соромилась говорити про них, — що буде? — запитує Владислав Мороко. — Це вже зараз є той конфлікт, про який ми мусимо говорити і маємо діяти на випередження, щоб він залишився в цифрах — і не вилився в суспільство.
Найголовніше — повага
Якщо виокремити одну тему, на якій пан Владислав акцентував знову і знову, — це повага до воїна. Не матеріальна допомога, не протезування, не юридичний захист — хоча все це важливо. Саме повага.
— Більшість тих, хто повертається, кажуть: ми не відчуваємо поваги, — говорить він. — І це — найперша проблема. Усе інше держава може вирішити, якщо захоче. Але повага — це окремий вибір, окрема політика.
Поки що цієї політики, на думку пана Владислава, майже немає. Є окремі «зародки», але системного підходу — жодного. Натомість є радянська модель: притягнути ветерана до школи, щоб він «розповів дітям про війну». Але це не повага — це інструменталізація людини.
Пан Владислав вдається до історичних прикладів:
усі найбільші деспотичні рухи ХХ століття виросли саме з ображених ветеранів.
Більшовики, фашисти, нацисти, іспанські фалангісти — усі вони спиралися на людей, які воювали і відчули себе непотрібними після повернення. «Ударні загони», «бойові фасції», штурмовики СА — усе це формувалося зі скривджених фронтовиків.
— Неробота з ветеранами після Першої світової мала наслідком Другу, — каже Владислав Мороко. — Якщо ми не займемося цим зараз, отримаємо популістів на штиках ображених людей.
Усвідомлення цього — привід не для паніки, а для дії. І «Блокпост» діє.
Воїн-митець: «Штрихкод на Дверях Часу»
Одним із яскравих напрямків роботи РП «Блокпост» став проєкт «Штрихкод на Дверях Часу» — виставка художника-воїна Володимира Безрукого, де головним об’єктом стали двері зруйнованих будинків українських сіл. На цих дверях зображені побратими, побутові моменти з окопів, люди, яких більше немає — але яких пам’ятають.
Виставка вже об’їхала кілька майданчиків. Наприкінці травня вона відкривається у Вільнюсі — в Ратуші, в рамках масштабного литовського заходу, де беруть участь представники діаспори, а також високопосадовці Республіки Литва. До цього виставку показали в парламенті Литви — на відкритті були представники Ліберальної партії, яка наголосила: не можна відвертатися від України, не можна зупинятися у підтримці. Виставку також бачили посли всіх країн, акредитованих у Литві, — під час щорічного збору в МЗС.
— Мені дуже приємно, що мистецтво заходить, що воно подобається нашим партнерам, — говорить Владислав Мороко. — Є реакції, є відгуки. Ми вийшли на міжнародний рівень.
У планах — розширення концепції. Коли картини повернуться, Владислав Мороко хотів би облаштувати галерею в приміщенні «Блокпосту» — і навколо неї об’єднати інших митців-ветеранів.
— Я після Майдану шукав нове українське мистецтво — і не знаходив нічого, що б мене торкало, — розповідає пан Владислав. — Тепер воно є. А коли повернуться ті, хто воювали — поети, художники, режисери, музиканти — це буде такий вибух сучасної української культури, якого ми ще не бачили.
Козацький зимівник, пасіки і ретрит на Черкащині
Серед планів «Блокпосту» — розвиток реабілітаційного ретрит-напрямку. Нагадаємо, що минулого року на базі РП «Блокпост» був реалізований пілотний проєкт «Соціальна адаптація ветеранів, ветеранок та їх родин», в рамках якого відбулося два заїзду ретриту до «Етносела» в Запорізькому районі. Цього року ретрит хотілося би продовжити, але свої корективи вносить ситуація на фронті.
— Минулого року там була повна тиша, — розповідає Владислав Мороко. — А цього разу, коли приїхали: чути запуски, прильоти, канонада… Це вже не про ретрит.
«Блокпост» шукає альтернативний майданчик — у Черкаській області, у громаді, яка готова надати простір із лісом, де є вже облаштовані місця на кшталт «Етносела» та існує можливість розвинути пасічний напрямок.
Нагадаємо, що минулого року «Блокпост» підтримав ветеранську ініціативу зі створення Бджолиної мануфактури «Ретрит на пасіці LetIt Bee». Далі — «залізли і вляпалися», жартує керівник. Тепер це один із напрямків соціального підприємництва. Нещодавно представники Бджолиної мануфактури взяли участь у ярмарку ветеранських справ у Полтаві. Про справи цього соціального підприємства, а також про бджіл та пасіку, реабілітацію та апітерапією можна дізнатися на каналі в TikTok.
Реабілітаційний напрямок у новому форматі також передбачає роботу з важкими травмами: пораненнями, ампутаціями, порушеннями рухливості. Вони приходять до реабілітолога, до спортзалу — і простір має бути готовий до них: і технічно (тренажери), і методично (програми), і психологічно (тренери). «Блокпост» адаптує підходи, враховуючи рекомендації самих ветеранів.
— Якщо ми за це візьмемося, ми не маємо права не зробити, — говорить Владислав Мороко.
Що говорять фахівці-експерти «Блокпосту»
«МИГ» поговорив про найгостріші проблеми, виклики і успіхи ветеранів й ветеранок з фахівцями-експертами РП «Блокпост», які надають відповідні послуги.
Коли система не встигає за законом
Не менш гострою є проблема висновків військово-лікарських комісій.
Від того, чи вказано у висновку «захист Батьківщини» або просто «проходження військової служби», залежать розмір одноразової виплати — різниця може сягати понад 600 000 гривень, — а також пенсія, пільги на комунальні послуги та право на житло від держави.
Помилкові формулювання виникають через затримки у наданні довідок про обставини поранення, і юристи відділу оскаржують такі висновки в досудовому порядку — здебільшого успішно.
«Ми намагаємося вирішити все до суду — це економить час і полегшує життя ветеранів», — каже Вікторія Гамаюнова.
«Зіткнення двох дефіцитів»
Особливо гострою є проблема «зіткнення двох дефіцитів»: ветеран приходить за допомогою виснаженим, але й фахівець чи рідна людина поруч — теж на межі…
«Блокпост» працює з ветеранами поетапно — від налагодження сну та фізичної активності до розширення повернення в соціум. А фахівцям допомагає професійно — навчає методам самодопомоги й дозованого включення в роботу. Накопичений досвід команда передає представникам громади через тренінги: як розпізнавати стани ветеранів, як спілкуватися з ними і — головне — не вішати ярликів.
Повернення до мирного життя
Серед напрямків роботи також є сприяння у здобутті другої вищої освіти через ваучери центру зайнятості та бізнес-консультації з написання грантових заявок.
Серед результатів — троє дружин військовослужбовців, які пішли навчатися, і ветеран, що успішно веде власну пасіку за рахунок отриманого гранту.
Окремий напрямок — робота з родинами полонених і безвісти зниклих: пані Анастасі пояснює, як розмовляти з емоційно травмованими людьми, куди йти і що оформлювати.
Коли крила розкриваються
«Боляче спочатку, але потім кажуть: крила розкрилися», — каже пані Ірина.
Філософія пані Ірини така:
“Просуватися слід не швидко, а дозовано і правильно. Якщо робити правильно — піде позитивна динаміка”.
І її пацієнти підтверджують логіку такого підходу.
Серед результатів роботи — ветеран після 17 днів у комі, який зрештою повернувся до тренувань; військовий з двома ампутованими ногами, якого вона вчить заново ходити — з’єднуючи тіло і кінцівки через найпростіші вправи; ветеран із високою ампутацією однієї руки та важкою травмою другої, який тепер самостійно вирощує гриби.
Замість висновку
Два роки роботи РП «Блокпост» — це точка переходу від «ми починаємо» до «ми вміємо і ми продовжуємо».
— Скільки грошей знайдемо — стільки і пісень заспіваємо, — каже Владислав Мороко з усмішкою, переінакшуючи відому фразу. — Але команда є. Досвід є. І ми маємо права зупинитися.
Головне завдання залишається незмінним із першого дня: зробити так, щоб воїн — живий, поранений, такий, що повернувся, чи той, що іще на фронті — знав: його бачать, його поважають і його тут чекають. Все інше — питання ресурсів і часу.
Більш детальні розповіді окремих фахівців РП «Блокпост», а також розповіді ветеранів «МИГ» опублікує в наступних номерах.
Ганна ЧУПРИНА, фото РП «Блокпост»
