Ця зустріч 5 березня у Запоріжжі була надзвичайно теплою, як обійми людей, які давно хотіли це зробити.
На цій зустрічі ми всі трохи змерзли, та не могли відірватися від стрункої постаті за столом, від барвистого голосу, від книги, яку нам читав автор Андрій Альохін.
“Снігопад у раю” – чи могло бути інакше? Ми мали теплий рай спілкування та холод надійного бункера, де воно відбувалось. Ми мали теплі чуттєві історії з недавнього минулого та холодну реальність сучасних обставин.
Щоб знайти Бункер Хаб, ми спускались вздовж проспекту Маяковського, де відбулась остання наша запорізька книжкова Толока, і де ми купили книгу «Доця» Тамари Горіха Зерня, отримавши її з рук невтомної Ірини Білоцерковської [видавництво «Білка»], яку з радістю бачимо знову у Запоріжжі. Вони приїхали разом із Андрієм Альохіним, із Дніпра [де зустріч відбулась напередодні, у бібліотеці] – презентувати «Снігопад у раю»:
– Книга навпрочуд тепла, ніжна і яскрава, – говорить Ірина. І подумавши, продовжує: – Коли ми думали їхати до Запоріжжя, у нас стискалося серце, тому що ми не знали, як зустрічатися з вами за можливих обстрілів… як брати відповідальність за ваше життя… І от нам порадили Бункер Хаб – бомбосховище.
Бункер Хаб справді виглядає, як …музей сучасності. Тож, можливо, тут варто організовувати сучасні творчі заходи. І саме про це, згадуючи запорізькі АртФоруми, говорила натхненна та у будь-яких обставинах красива Ірина Білоцерковська.
Захід, на який зібрались у цей день тривог запоріжці, був продовженням нашого життя, бо автор книги, Андрій Альохін, письменником став на наших очах, на своїй фейсбучній сторінці. Це трапилось завдяки його спостережливості та завдяки нашим нескінченним смайлікам із бажанням читати його замальовки. Завжди щирі, завжди відповідальні у своїй життєвій правді, завжди – щемні та до кольок смішні.
Тож, і в цей день Андрій Альохін спромігся нас насмішити, змалювавши голосом десяток своїх персонажів [він актор і майстер дубляжу, наприклад, за Джонні Деппа та за купу французів говорив, бо французька для нього – як рідна. А ще його парафія – озвучка мультиків, тут він неймовірний та різний].
Ми слухали про смішну французьку поштарку, яку він про таємно від неї називає “Хом’ячок”, почули майже особисту історію про парфюми, які пережили кохання, через які з’явилися, про теж парфюми, які мали пікантний аромат собачого лайнеця,…
І тут я не пам’ятаю, яким чином над нами у надійному бомбосховищі нависла туга сьогодення. І раптом до тієї пані, що сиділа біля мене та щохвилини щось струшувала з очей, приєднались чи не всі ми… І сам Андрій, низько вклонившись, сховав сльози…
Ми обступили стіл, чемно підштовхуючи один одного, намагаючись бути ближче до автора та отримати автограф. Нам стало тепло.
І кожен тепер може зануритися у власний “Снігопад у раю”, шукаючи відбитки свого та нашого спільного життя.
Інеса АТАМАНЧУК, фото Миколи БАРИШЕВА
p.s. Між тим, без двох цих хлопців історія би не склалася так чудово.
Вони допомогли організувати технічну частину події.
Один з них, Влад, бердянець. на фото читає свій вірш.
А Сергія Андрій назвав – «запорізький Хем», і небезпідставно.
Чекаємо на продовження історії