— Молоді вболівальники вже не пам’ятають твій дебют у чемпіонаті України у складі запорізького Металурга. Чи пам’ятаєш той момент? У тому сезоні клуб мав фінансові проблеми: наскільки важко було виживати?
— Так, час був непростий для Металурга тоді. Я дебютував у матчі проти Карпат у Львові, це був сезон 2010/2011. Я вийшов на заміну.
— Дебют у Львові проти Карпат – це ще випробування. Там публіка завжди була дуже активною.
— Так, у Львові завжди було тяжко. Їхні вболівальники підганяють постійно, тому на тому стадіоні було цікаво дебютував. Я радий, що мій перший матч на дорослому рівні відбувся саме там.
По-моєму, ми зіграли внічию і тоді була міцна команда, але з урахуванням того, що в попередньому сезоні продали багато ключових футболістів, десь не вистачало майстерності і трохи – лави запасних. Тому пару сезонів у Металурга були складними.
До речі, зараз вони мають можливість вийти в Прем’єр-лігу, чому я безмежно радий. Дуже хотів би їх бачити в УПЛ. Буде тяжко, але я вірю в них.
— Ходили легенди, що один із тодішніх керівників Металурга, пан Дворецький, у ручному режимі вибирав склад на матчі та вимагав від Металурга грати, як Барселона. Скільки у цьому правди?
— Я знаю, що він поринав у атмосферу команди, приїжджав на тренування, читав багато книг про футбол. Йому було це справді цікаво. Те, що хотів грати у гарний футбол – 100%. Він вкладав великі гроші, тож завжди вимагав великої віддачі. Бувало, що після ігор викликав футболістів і міг на них крикнути, якщо не вистачало самовіддачі.
Будь-який президент дзвонить тренеру та спілкується з ним, тому я думаю, це не виняток. Не знаю щодо «грати, як Барселона», але у яскравий та комбінаційний футбол він точно просив грати.
— Металург у сезоні 2012/2013 мав жорстку тренерську чехарду: Кварц, Заяєв, Лутков, Ковалець, Лучкевич. З ким із них було весело?
— Завжди всім, особливо уболівальникам та журналістам, весело з Кварцяним. Коли ти починаєш з ним працювати, то першого тижня теж може бути весело. А потім уже стає не до сміху. Були моменти, коли я настільки втомлювався на тренуваннях, що міг ключами від машини намагатися відчинити двері від квартири. Але весело, мабуть, ні з ким не було.
— Так, я чув, що він любить наголошувати на «фізуху».
— Вірно. Як на мене, десь це було надто. Але це його методика, яка завжди працювала у Волині. І якщо футболісту вона не підходить, то потрібно або міняти команду, або дочекатися, коли зміниться тренер.
— Тоді у Металурга другий варіант був зовсім не складний…
— Так, правда. До речі, Заяєв – дуже цікавий чоловік. Якось підійшов до мене, тицьнув у мене пальцем і сказав: «Ти гратимеш у Динамо». За рік Динамо мене викупило.
— До речі, про Заяєва. Він загинув у віці 81 року, але в автокатастрофі. Його здоров’я багато років було взірцем для людей похилого віку. На твій погляд, у чому секрет його довголіття?
— Він часто з нами спілкувався з цього приводу, ми могли залишатися після тренування та розмовляти з ним. Ось якось каже: «А ти можеш на одній нозі сісти?».
— Так званий «пістолетик» виконати.
— Так. Ми так зніяковіли, а він каже: «А я щодня роблю по 10 разів на одну та другу ногу». Заяєв справді займався собою навіть у такому поважному віці. І з ним завжди було цікаво, спілкуючись із ним, ти безумовно розвиваєшся. Дуже шкода, що втратили його за таких трагічних обставин… Шкода, бо з такою людиною молоді дуже важливо спілкуватися. Інтерв’ю вихованця запорізького футболу сайту «УФ» .
Фото Сергій Томко “МИГ”,