Микола на бойове псевдо «Богарт» на війні з 2023 року. Зараз він капітан медичної служби, тво начальника лікувального відділення медичної роти 108-ї окремої Кодацької бригади, що тримає оборону на Запорізькому напрямку.
-Це трапилось взимку. Прийшов додому з роботи, дивлюся – повістка. Я її взяв і пішов в ТЦК, – згадує «Богарт». – Як зараз розумію, просто чекав, і це стало поштовхом.
Микола працював лікарем-отоларингологом більше 10 років в Житомирській обласній лікарні, і до останнього не вірив, що почнеться повномасштабне вторгнення росії. Коли війна все ж гримнула масованими обстрілами, він вивіз дружину і сина Назара з Житомира у Німеччину. Нині бачаться раз в рік, коли вдається піти у відпустку, але коли є можливість, то завжди намагається поспілкуватись із сином хоча б по телефону.
У військкоматі, враховуючи, що в мобілізованого за плечима була військова кафедра (мав звання молодшого лейтенанта медичної служби запасу), дали направлення на навчання в військово-медичну академію. З закінченням півторамісячних курсів Микола потрапив в 203-й батальйон 108-ї окремої бригади ТрО.
-На той час мої побратими отримали значний бойовий досвід на Донеччині, – розповідає «Богарт». – З початку 2023-го бригада вже вела бойові дії на Запорізькому напрямку, але й тут було незатишно. Пам’ятаю, прибув на посаду лікаря медичного пункту 6 травня, а вже 8-го у мене відбулась медична евакуація. Перші враження запам’ятовуються, як відомо, найкраще: не розумієш, куди ти їдеш, як та що відбувається. Водій кермує, а за вікном машини сутеніє… Тоді я взагалі нічого не знав, але була досвідчена команда! Ми виїхали, бо сталося пряме влучання в бліндаж: один воїн загинув, інший – з важким пораненням кінцівки, ще четверо з контузіями. «Важкого» евакуювали в першу чергу. А вже коли ми другим екіпажем приїхали, то забирали хлопців з міно-вибуховими травмами. Вперше бачив “у живу” що таке контузія, як вона проявляється, а ще – зруйновані села, немов привиди, безлюдні… Темна ніч, і ось нарешті – наш стабік, обкладений мішками. Тільки занесли пораненого, десь гупнуло, і так гучно, отже недалеко… Тоді все сприймалося, як паралельна реальність. Десь через місяць виїхав в місто – була евакуація соматичного хворого. Там всюди люди в цивільному одязі, цивілізація… Тоді я дуже чітко побачив, що таке паралельні світи, які розділяють буквально декілька десятків кілометрів.
Нині «Богарт» вже 2,5 роки на війні, набув значного досвіду, і як військовий медик, і як начмед (тривалий час був начмедом 203-го батальйону). Став ним, до речі, дуже швидко: прийшов у травні, а в липні вже отримав офіційне призначення.
Найважчими Микола називає 9 місяців участі його підрозділу у бойових діях на Донеччині у складі іншої бригади.
-Найбільша напруга була в кінці осені минулого та навесні-влітку цього року. Тоді я отримав великий особистий досвід, оскільки довелося попрацювати на стабпункту нової бригади та у своєму батальйоні. Мали дуже великий потік поранених, – згадує «Богарт». – З врахуванням моєї специфіки, то лікар-ЛОР виявився дуже потрібним, аби допомогти з діагностикою, зокрема акубаротравм. А бувало, що хірург навіть запрошував мене в якості асистента на операції з видалення кінцівок, шунтування судин тощо. За такого напливу поранених бійців медиків просто не вистачало.
–Чи були операції, які ви по-особливому пережили?
-Якось привезли пораненого з мінно-вибуховою травмою, осколковими пораненнями кінцівок, пораненням шиї та нижньої щелепи. Воїн задихався. Заводили до стабіку його зігнутим, тому що коли він випрямляв спину – починав задихатися. Кров, слина, слиз додавали проблем. Нашою першою задачею було відновити дихальні шляхи. Зазвичай для цього проводиться інтубація – через рот в трахею вводиться спеціальна трубка, однак тут це було неможливо, адже мали справу з пораненою шиєю та переломом щелепи. На додачу у результаті обстрілу ми залишись без електрики, в операційній вкрай не вистачало світла, не працювали електровідсмоктувачі… Ситуція видавалась критичною. Для порятунку пораненого я запропонував застосувати трахеостомію: хірургічне втручання, коли розсікається шкіра шиї, трахея й у неї вводиться дихальна трубка. На жаль, не мав всіх інструментів для цієї операції, тому використовував те, що знайшлося. Слід було виконувати все швидко, адже рахунок йшов на хвилини. На кону стояло людське життя. Коли першого разу почав заводити трубку, спіткала невдача. Анестезіолог помітно занервував: людина могла дати зупинку дихання і серця! Однак за другою спробою все вдалося. Поставив трубку! Дихає! Пам’ятаю, як видихнув та витер піт з чола колега-анестезіолог. Момент був справді напружений. Дихання відновили, людину стабілізували. Згодом успішно довезли до госпіталя. Буде жити!
-Чи відпочили після операції?
-Не пам’ятаю. Коли працював на стабіку, був постійний «потік» пацієнтів і вдень, і вночі. Евакуації проводяться по темному, тому головна робота відбувалася у ночі та під світанок.
«Богарт» згадує, як місяць довелося просидіти у зоні враження ворожими КАБами. Тут знадобилося не тільки міцне здоров’я, але й сталеві нерви.
-Тоді по окупантах можна було годинник звіряти, – каже Микола. – Обстріли відбувались о 6-00, 12-00 та 18-00. Тричі на добу – стандартно! Стабік періодично трусило. Одного разу приїхав священик провести службу (він часто бував з гостинцями для поранених). Розпочали і пролунала тривога. Всі порозбігались по бліндажах. Забіг і панотець з півчими. Рвуться вибухи. Священик продовжує службу. Ми сидимо, чуємо свист КАБа, а півчі красиво співають: «Господи помилуй». Цікаві відчуття…
-Чи змінюється характер війни, а з ним і динаміка поранень?
–Коли я прийшов, ситуація вже почала загострюватися. Характер військових дій на фронті змінювався дуже швидко. На початку не було FPV. Ворог здійснював артилерійські та РСЗВ обстріли. Але буквально протягом декількох місяців вже всі зрозуміли, що розпочинається війна дронів. Зараз більшість поранень саме через них. Стало важче пересуватися з евакуаціями, хоча є і РЕБи та інше, але ніхто не відміняв оптоволокно. Ворог вчиться, вдосконалюється. Ми також намагаємося вдосконалювати захист.
-Нині з висоти пережитого на війні, що б Ви порадили цивільним лікарям, які на порозі прийняття рішення про приєднання до лав захисників України?
-Готуватися до того, що все-таки, на жаль, ця війна матиме затяжний характер, і навіть коли закінчиться (а раніше чи пізно це трапиться), все одно дуже високі шанси на її повторення. Тому треба бути готовим стати на захист і своєї родини, і своєї країни. Я не кажу про окоп, якщо ми говоримо про лікарів. Але наших воїнів потрібно рятувати, і такі спеціалісти завжди на фронті потрібні. При чому різних напрямків: і хірурги, і анестезіологи, і терапевти… Перед призовом можна підготуватись, все опанувати: основи тактичної медицини, алгоритми надання допомоги… Це зараз у відкритому доступі. Ці навички можуть стати у нагоді й у цивільному житті. Загалом такмедом зараз повинен володіти кожен, адже війна може дуже швидко прийти в твою сім’ю. Обстріли, ракети, «шахеди» – це може, на жаль, трапитись в будь-який момент.
-Дякую за бесіду. Ангела охоронця Вам, «Богарте»!
-Дякую, він рятував мене не раз.
Телефони рекрутингу 108-ї Кодацької бригади тероборони:
0 800 337 803,
+38 066 447 6906,
+38 067 9974526.
Докладно на FB: https://www.facebook.com/share/1778vGmLBv/?mibextid=wwXIfr
