Справжній театр – відбиток нашого життя, дзеркало, в якому можна побачити видимі та приховані людські стосунки – зазвичай торкається душі, як струн чутливого інструменту, здатного на створення музики емоцій.
Часто це сльози очищення та ширшого сприйняття себе та світу – такими, як вони є. У проявах доброти чи егоїзму, щирості або пристосуванства, у вмінні це розрізнити, зрозуміти та …знайти в собі сенси жити з різними проявами людської натури. Як своєї, так і людей, що поруч.
Такою актуалізацією вивертання душі та сліз очищення стала вистава «Загадкове нічне вбивство собаки», створена режисером-постановником Геннадієм Фортусом шість років тому у Запорізькому обласному театрі юного глядача. Лікувальний ефект торкнувся тих, хто побував за ці роки на виставах, поширився як кола по воді від особистого до суспільного життя довкола.
Про повернення вистави у нових обставинах та за нових творчих умов вже декілька тижнів тривають розмови у місті.
У програмі міського телемарафону цього тижня актриса Анна Симонова зокрема зізналася , що у драматичних виставах й акторські сльози “не виникають просто так” – а тому, що ти віриш у те, що граєш.
Посилання на етер
На передачі був представлений виконавець головної ролі. Кристофера грає Максим Бровченко, якого наші читачі знають як художника на ім’я Kosmo Maks.
“Талановитий, багатообдарований юнак – переселенець з Бердянська, прославився своїми надзвичайними картинами та дієвою допомогою українським військовим.
Максим автор книги «Планета-А», в якій він представив бачення світу очима людей з аутизмом. А 30 березня, коли відбудеться прем’єра вистави, Максим щиро розкаже про психологічно складний процес соціалізації — спілкування з батьками, вчителями, різними людьми”, – розповіла на своїй сторінці у Facebook речниця ГУ ДСНС України у Запорізької області Юлія Баришева.
Вводини нового актора, який живе у мистецтві, та здебільшого, живописному, поза сценою – це оновлення вистави. Репетиції цього тижня, напередодні прем’єри, тривали по пять, шість годин…
Між тим, поява в театрі ніби й неактора Максима стала органічною: “Макс з’явився – хлопець, який сидить в залі, він підказує текст, бо знає його – за всіх”, – каже Анна Симонова.
А Максу подобається залучення його у театральний процес, бо “…я тут граю реально самого себе”, – каже він.
У цьому складі Анна Симонова грає мати, Юрій Драненко – батька, а Макс Березнер – містер Томпсон [у першому акті грає садівника, а в другому – соціального працівника].
Максу сподобався момент з вилами: “В першому акті Кристофер підходить до Томпсона з питанням, чи знає він щось про вбивство собаки Веллінгтона. І коли він чує, що собаку вбили вилами, він озирається на свій інструмент та каже: «Нічого собі… Я підозрюваний»”…
Далі герой Макса веде розслідування, щоб з’ясувати, хто ж вбив нещасного Веллінгтона. І… знаходить відповідь.
Та це спонукає його на пошук нових відповідей, вже на питання власного життя.
І їде до матері, про яку дізнається, що вон жива та пише йому листи [які від нього ховає батько] – саме тому, що стає спроможним дивитися на життя сміливо, без ілюзій.
Важливим стала й відповід Максима на питання, чого він чекає від суспільства?
“Щоб люди просто сприймали мене так, який я є”, – відповів хлопець.
Тож, сприймаємо його із вірою в його таланти та вдячністю за щирість та сміливість бути – в житті, в малюванні, на сцені.
Інеса АТАМАНЧУК, скрін з відео Міського телемарафону
