Події у бібліотеці для дітей у Космічному мікрорайоні Запоріжжя [за адресою вул. Закарпатського Легіону, 9] завжди анонсує наш сайт. Та побувати повелося вперше.
Враження чарівне. Просторо. Зручно. Освітлене. Можливості обрати книжку та зануритися у неї – найрізноманітніші. І в нішах між книжковими полицями. І на диванчику з подушками. І на кольорових мішках, де займається зазвичай малеча…
За презентацією на сторінці https://cultura.city/places/biblioteka—filial-no6-centralizovannoj-bibliotecnoj-sistemy-dla-detej-g-zaporoza сучасний бібліо-простір описаний як бібліотека-укриття, місце не тільки сучасна платформа для літературних подій, громадських ініціатив, фото-та артвиставок, а й безпечний простір під час повітряних тривог для містян. Надає послуги дітям від 3-х до 15-ти років, батькам, керівникам дитячого читання. Коворкінг, дитяча зона, «бібліосхованка» та зона сімейного читання.
12 березня тут відбулася зустріч із запорізькою письменницею Оленою Красносельською. На захід на 16.30, до якого були запрошені школя гімназії №80, пані Олена приїхала завчасно: для того, щоб згадати… своє школярство, свої дитячі роки. Бо саме тут, навпроти бібліотеки, школа №23, де вона вчилася. Поруч і музична школа. І сама невпізнана нині сучасна бібліотека – те саме приміщення, куди Олена завжди поспішала за новими книгами та спілкуванням.
Захід 12 березня тим не менш не став поверненням у минуле. Трапилася скоріше подорож до майбутнього.
Олена Красносельська – авторка та співавторка чотирьох книжок. Дві свої особисті – «Цифрові дощі часу», 2017 року, та «Солпік», виданий у 2023-му, вона принесла у подарунок бібліотеці. До речі, одразу знайшлися бажаючі їх прочитати – ось тільки бібліотекарі зареєструють це поповнення книжкового фонду.
Розмова письменниці з потенційними читачами – впродовж години – стала такою насиченою, що ніхто й не помітив плину часу. Як в романі «Цифрові дощі часу», кожна мить ніби стала “цяточкою живої енергії”. Бо час живий, і його можна сформувати у об’ємні та вагомі елементи свого життя. Треба лише забажати його наповнити сенсами…
Про це, про фантастику, яка супроводжувала людство все життя від його появи на планеті: “Як тільки людина змогла обкреслити свою тінь, з’явилось мистецтво. Справжнє. Тож фантастика існує з того часу у мистецтві кіно, в театрі, фантастика у музиці, фантастика в живописі, в архітектурі…В будь-якому жанрі мистецтва завжди є фантастика“.
Про те, що фігури на древніх амфорах – це тогочасні комікси. Перерахувати індустріальні революції, які прискорилися за п’ять віків, та зрозуміти, що і у нинішній, п’ятій, жодний ШІ не замінить людину. Мабуть, як не здатний мріяти та проявляти людяність?
Про все це можна було поміркувати впродовж години насиченого спілкування. Задати питання. Разом пошукати відповіді. Помітити, що музика Валентина Сильвестрова пов’язує минуле з майбутнім.
І реалізувати шанс отримати презент. Карту зоряного неба пані Олена вручила активному своєму співбесіднику Данилу. І виявилося, що хлопець не байдужий до літератури, чи він напише щось, надихнувшись подією? Побачимо, бо життя фантастичне, а моменти часу – матеріальні.
Інеса АТАМАНЧУК, фото авторки
