До шорт-листа фінального етапу «Січеславни-2025», який відбудеться наприкінці травня у Дніпрі та Кам’янському, увійшли чотири вистави запорізьких театрів:
- «Тіні забутих предків». Театр імені В.Магара
- «Людожерчик». Театр імені В.Магара
- «Ісіда в Таврії». ТЮГ
- «Козенята та сірий вовк». Театр ляльок
П’ятнадцять вистав від десяти театрів Дніпропетровської та Запорізької областей увійшли до фінального шорт-листа фестивалю-конкурсу на вищу театральну нагороду Придніпров’я «Січеславна-2025». Чи не забагато?
Але візьміть до уваги мету, що ставили перед собою організатори – Дніпропетровське міжобласне відділення НСТДУ: за часів важких випробувань дати професійним трупам прифронтового регіону можливість не конкурувати, а навпаки – порозумітися й об’єднатися, поділитися думками, замислитися про свою творчість.
«Січеславну» не проводили від початку повномасштабної війни.
Та все ж новообране правління міжобласного відділення на чолі з Маргаритою Кудіною прийняло рішення саме зараз відродити фестиваль-конкурс. До речі, ювілейний – уже тридцятий.
До експертної ради «Січеславни» увійшли співробітники театрів, яких висунули безпосередньо первинні осередки.
Передбачалося, що там добре зважать, хто з їхніх членів виявить найбільше компетентності та (не в останню чергу) матиме досить часу й наснаги, щоб виконати таку велику роботу. На жаль, це рішення виявилося не зовсім вдалим. Якщо вибір голови – театрознавиці, драматургині та перекладачки Наталії Ігнатьєвої – себе виправдав, то дехто з решти обранців згодом попросив звільнення від участі в експертній раді через зайнятість. Тому її остаточний склад виглядає дещо незбалансованим.
Багатьох цікавить, за якою схемою відбувалося голосування. Чи було воно об’єктивним?
Посудіть самі: кожен з експертів виставляв бали від одного до десяти. Ніхто не мав права оцінювати вистави, щодо яких виникав «конфлікт інтересів» (тобто до яких він сам був так чи інакше причетний). І ніхто не повинен був голосувати за спектаклі, якщо не бачив їх наживо. Бали за кожну виставу підсумували й поділили на кількість тих, хто, зрештою, за них голосував. Таким чином сформувався рейтинг. Потім його обговорили й уточнили.
Наприкінці 2024 року, експерти переглянули відеозаписи 27 вистав, з яких 19 відібрали для перегляду наживо.
До участі у «Січеславні» з різних причин підключилися не всі театри Дніпра і Запоріжжя. Це їхній вибір, хоча не можна про нього не пошкодувати.
А ще на першому етапі відпали дві постановки Павлоградського драматичного театру імені Бориса Захави. Цей колектив гідний поваги, бо працює і бореться, долаючи дійсно великі труднощі. Але відчувається, що серйозні проблеми не дають йому змоги вийти на рівень високих професійних вимог. Це стосується і Криворізького академічного міського музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка, який, на жаль, не спромігся увійти до фінального шорт-листа «Січеславни-2025».
На другому етапі, з 28 січня по 2 березня, експертна рада побувала у Кривому Розі, Дніпрі, Кам’янському та Запоріжжі.
Чи треба пояснювати, що це за міста? Приміром, від Запоріжжя до лінії фронту менше 30 кілометрів… Попередньо домовилися не переривати вистави через повітряні тривоги (хоча глядачі, за бажанням, ішли до укриття). Пощастило: під час переглядів обійшлося без гучних обстрілів.
Після кожної вистави неодмінно відбувалися обговорення. Принципово! Але знов-таки їхньою головною метою було — підтримати і наголосити на хорошому. Лише у другу чергу — вказати на прорахунки. Члени експертної ради, насамперед, намагалися додати акторам і постановникам бажання працювати й удосконалюватися. А також старалися дізнатися, що найбільше хвилює театри.
Коли переглядаєш оцінки, які члени експертної ради виставили за підсумками другого етапу конкурсу-фестивалю, виникає подвійне відчуття. Радісно і… прикро. Радісно, бо не здають позиції постійні лідери театрального Придніпров’я, які вже не раз отримували Гран-прі й інші нагороди «Січеславни». Зокрема, це Криворізький академічний міський театр музично-пластичних мистецтв «Академія руху», Дніпровський міський «Театр актора і ляльки», Дніпровський драматичний молодіжний театр «Віримо!» А прикро, бо деяким іншим театрам, попри всі старання, не вдається піднятися до їхнього рівня. Нагороди дістаються «обраним». Можливо, хтось вважає, що це нечесно. Але коли дивишся усі 19 вистав поспіль і порівнюєш їх, мусиш погодитися: все справедливо.
На мій погляд, головна причина – у лідерах. Безумовно, ним був Олександр Бєльський, який створив і півстоліття (!) очолював свій авторський театр — криворізьку «Академію руху». 24 травня минулого року Олександр Гнатович пішов із життя. Це сталося під час репетиції. Тепер його замінила дружина Антоніна Бєльська — сильна особистість, блискучий менеджер. А прапор творчості підхопив син Сергій Бєльський. Та чи вистачить у них сил утримувати його на тій же висоті? У шорт-листі «Січеславни» — остання постановка Олександра Бєльського «Записки божевільного» і казка «Пітер Пен і Венді», яку поставив Сергій.
Дніпровський театр «Віримо!» у 1991 році заснував і відтоді очолює Володимир Петренко. Іноді його називають «диктатором» (до речі, як і Олександра Бєльського), але, можливо, режисерська вимогливість — теж складова успіху на додачу до таланту?
А от директор-художній керівник Дніпровського «Театру актора і ляльки» Валентин Фетісов на диктатора зовсім не схожий. В його театрі, що невдовзі відзначатиме 25-ліття, працюють над постановками різні режисери. Незмінно — обдаровані. Вибирати людей Валентин Васильович явно уміє.
Це ще один секрет. Лідером трупи може бути не тільки режисер, а й талановитий менеджер, який знаходить творчі особистості і створює для них «дах». Як от лідер академічного музично-драматичного театру імені Лесі Українки міста Кам’янського – Маргарита Кудіна. В минулому акторка, заслужена артистка Казахстану, вона відійшла у тінь, підставивши плече чоловікові – режисеру Сергію Чулкову, коли 1997 року вони прийшли працювати в театр Кам’янського. Удвох відновлювали і піднімали його мало не з руїн. Саме як менеджер, як директорка — Маргарита Андріївна отримала звання заслуженого діяча мистецтв України. Дуже важливо, що подружній тандем не боїться конкуренції: запрошує на постановки обдарованих й оригінальних режисерів та сценографів.
Отже, на нинішній «Січеславні» сильні лідери ще раз довели свою силу. Не було ані вагань, ані довгих обговорень, щоб визнати: ці вистави мають бути в шорт-листі. Хоча так хотілося несподіванок!
Однією з них став Дніпровський міський театр ДГУ.
Раніше він називався «Театр КВН ДГУ». Та тепер абревіатура «КВН» зникла з його назви, а «ДГУ» амбіційно розшифровують як «Дніпро – гордість України». Цей колектив уперше взяв участь у «Січеславні» (раніше він просто не мав вистав, які можна було би показати на професійному конкурсі). «СНЄ» його перша повноцінна драматична постановка. Дебют театру ДГУ з «майже біблійною історією» (чи, точніше, сатиричною комедією) вийшов напрочуд вдалим. У виставі багато смішного, хоча йдеться про серйозні речі.
Чи справді людина прагне позбутися рабського нашийника? Може, бути рабом зручніше та спокійніше? А як народ ставиться до лідера? То безмежно вірить, то звинувачує в обмані, то нестримно прославляє, то ладен закидати камінням… І класичне біблійне запитання: хто перший кине камінь?
Постановник «СНЄ» — директор-художній керівник театру «Віримо!» Володимир Петренко. Та не поспішайте вигукувати: «Ага-а-а!» Бо справжній лідер театру ДГУ… драматург Григорій Гельфер. Саме його терпкий гумор пронизує п’єсу і дає поживу гострим акторським характеристикам і режисерським рішенням. І, до речі, саме з його ініціативи 1994 року на базі команди КВН був створений театр ДГУ.
«СНЄ» — єдина комедійна постановка з усіх 27, що були висунуті на «Січеславну». В ній немає ані слова про війну, та спостерігаючи її персонажів, ми впізнаємо самих себе за останні три роки. Якими були наші реакції, як змінювалися наші настрої… До того ж, єгипетський фараон Тутмос і його посіпаки розмовляють російською…
Напряму тема нинішньої війни піднімається лише у двох фестивальних спектаклях: трагікомедії «Молочайник» Дніпропетровського академічного обласного українського молодіжного театру і подорожі крізь віки «Ісіда в Таврії» Запорізького академічного обласного театру юного глядача. Але відчуттям війни так чи інакше просякнуті всі вистави «Січеславни-2025». Навіть дитячі. Недарма у казці-легенді «Мауглі» Дніпропетровського молодіжного театру шакал Табакі, вітаючи «нове життя» і царювання рудих вовків, переходить на російську. І недарма у казці «Лісовий цар Ох» Дніпровського «Театру актора і ляльки» якось особливо звучать слова: «Волю за гроші не купиш».
П’єсу «Біла пошесть» чеський драматург Карел Чапек написав у 1937 році. Володимир Петренко, який поставив її у Дніпровському драматичному молодіжному театрі «Віримо!», не змінив у тексті жодного слова. Але все одно здається, що вона написана… навіть не учора, а сьогодні. Чи то — пишеться зараз?
«Емігрантам» Славомира Мрожека теж уже понад 50 років. І йдеться у цій п’єсі не про українських біженців, а про польських «гастарбайтерів», які заробляли у той час в Німеччині. Проте постановка Віктора Попова «Хто я є?» в театрі імені Лесі Українки міста Кам’янського примушує замислитися про все ту ж проблему рабства. Насамперед, духовного.
Навіть у тих постановках, де ніщо, здавалося б, не нагадує про війну, відчувається напруження, така собі «цілодобова тривога». У «Записках божевільного» театру «Академія руху». Або в опері «Floria Tosca» Дніпровського академічного театру опери і балету. Або у виставах «Тіні забутих предків» і «Людожерчик» Запорізького академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Володимира Магара.
У «Хитрому лисі» за мотивами казки Івана Франка «Дніпро опера» демонструє такі знайомі нам політичні ігри. А в «Ромео і Джульєтті» театру імені Лесі Українки пристрасно закохані гинуть у вибухах… ні, не бомб, а ворожнечі.
Звісно, у виставах для малечі попри війну (а можливо, саме через те, що триває війна) не мусить бути нічого по-справжньому злого і темного. Ніщо не повинно отруїти сни дівчинки у романтичній історії «Пітер Пен і Венді» Криворізького театру «Академія руху». І в казці «Козенята та сірий вовк» Запорізького академічного обласного театру ляльок зубатий звір зовсім не страшний. Хоча… не пускайте, дітки, підлесливого чужинця у хату. Нехай він навіть голос перекує і шкуру перефарбує – не вірте хижаку!
Ох, здається, трохи «занесло». Але що поробиш: війна в житті, війна у мозку, війна на сцені…
Постскриптум. До шорт-листа фінального етапу «Січеславни-2025», який відбудеться наприкінці травня у Дніпрі та Кам’янському, увійшли чотири вистави запорізьких театрів:
- «Тіні забутих предків». Театр імені В.Магара
- «Людожерчик». Театр імені В.Магара
- «Ісіда в Таврії». ТЮГ
- «Козенята та сірий вовк». Театр ляльок
Віталіна МОСКОВЦЕВА-ДОРОШЕНКО
