Командир розвідувальної роти, капітан Богдан Копчатов був одним із перших, хто зустрів військових рф на Кримському кордоні. У свої 26 років він – ветеран ЗСУ та інвалід війни, кавалер Хреста бойових заслуг та лицар ордена Богдана Хмельницького. 17 жовтня 2022 року завершив військову службу за станом здоров’я
. В інтерв’ю «ФАКТАМ» Богдан розповів про перші дні війни і про те, де і коли був 9 разів(!) поранений. Зокрема, капітан зазначив, що на кордоні з Кримом він із бійцями опинився в оперативному оточенні. «Наш підрозділ, – додав капітан, – відходив колонною. Бронетехніки не було взагалі. Я їхав в першій машині попереду – в дозорі. В той же день, тобто 24 лютого, ми дісталися Енергодару – міста енергетиків».
– Через кілька днів до цього міста підійшли російські війська. Ви з ними зіштовхнулися?
– Ні. З Енергодару ми рушили на Василівку, щоб доєднатися до інших українських підрозділів. Це вузлове місто – звідти йдуть дороги на Токмак, Мелітополь, ряд інших міст. Зараз там російський контрольний пункт в’їзду-виїзду.
– За яких обставин ви отримали дев’ять кульових поранень?
– Це сталося 2 березня біля Василівки: наша розвідгрупа, виконуючи бойове завдання, потрапила в засідку, яку ворог підготував в лісопосадці. Там складний рельєф: з обох боків асфальтованої дороги яри й лісопосадка. Солдати противника знаходились на примітивно обладнаних позиціях. Але все ж їх не було видно. Тому їхня атака стала для нас несподіваною. Ворог підпустив нашу розвідгрупу на дистанцію 7−10 метрів і відкрив вогонь. Нас було четверо. Один з наших загинув. Решта були важко поранені. В мене влучили 9 куль, одна з них – в голову. Проте я не втратив свідомості й керував боєм, аж доки мене не евакуювали. Адже те, що я лежав помирав, – це мій особистий клопіт. Йшов бій, і як командир, офіцер я мав ним управляти.
– Щоб дожити до евакуації, треба було зупинити кровотечу. Ви самі наклали собі турнікети?
– Це зробили мої побратими, незважаючи на те, що самі були поранені В кожному з них було як мінімум по 5 куль. До того, як вони наклали мені турнікети (фактично врятували), я відчував, як швидко втрачаю кров – з мене щосекунди уходило життя. Смерть сиділа в мене на колінах – думав, що ось-ось помру. Але вийшло інакше – мені пощастило, що побратими встигли вчасно зупинити кровотечу. Вони професіонали високого рівня.
– Як закінчився бій біля Василівки?
– Ми змусили російських солдатів відступити, попри їхню велику чисельну перевагу. До речі, вже після бою, коли нас евакуювали, інша українська група прийшла за тілом нашого загиблого побратима і зібрала документи знищених солдатів противника. Так ми дізналися, що засідку влаштували російські солдати абхазької національності.
– Ви довго лишалися притомним, бувши пораненим дев’ятьма кулями?
– Я втратив свідомість, лише коли мене доставили в Запоріжжя в лікарню і медики ввели наркоз. А до того я був притомним.
*
Фото: instagram.com/kopchatov
