Якщо мистецтво спонукає до бажання зрозуміти свої витоки, – це, думаю, і є спражньою метою майстра, який його створив. Концерт у Запорізькій обласній філармонії «Шедеври бароко та класицизму» 9 листопада надихнув мене знайти та по-новому зрозуміти істррію Тридцятилітньої війни [1618-1648]…
Часи розквіту мистецтва бароко перетнулися із подіями, коли за ідеї, які здавалися непохитними кожній армії… Полихала уся Європа від Швеції до Італії, від Франції до Річі Посполитою, за участі й українського козацтва [це зокрема історія про бої за Дюнкерк]… Бароко [від порт. barroco ісп. barrueco та фр. baroque – «перлина неправильної форми»] – стиль у європейському живописі, скульптурі, музиці, літературі та архітектурі початку XVI століття – кінця XVII століття. Саме тоді Антоніо Вівальді написав Концерт для двох труб [виконавці сольних партій у Запоріжжі цього дня – лауреати всеукраїнських та міжнародних конкурсів Дмитро Княжицький та його учень Руслан Лаба, дніпропетровські музиканти].
Диригент Дмитро Мітнік не просто вивів на новий якісний рівень духову групу Запорізького академічного симфонічного оркестру, він надав улюбленим інструметам переможного звучання – це одночасно відгук історії та світлі надії на перемогу у наші непрості часи.
Тож кожна мелодія, кожен рух диригента були відображенням наших почуттів.
Тож, концерт у день працівників країнської культури став справжньою мистецькою подію. Твори, обрані для виконання у цей день [автор програми і чудового текстового супроводу – Світлана Холод, співведучий – Микола Петюк], були мереживом часу, сплетінням доль композиторів та їхньої рушійної сили у просуванні та розвитку мистецтва. Від бароко до класицизму: Вівальді, який творив у Мантуї, що пам’ятала події Тридцятилітньої війни… ,«Чарівна флейта» Вольфганга Моцарта як вчителя Йоганна Непомук-Гуммеля, чий концерт для труби з оркестром отримав вигуки “Браво! Браво!”. І квіти виконавцю, Дмитру Княжицькому, і оплески оркестру і чудовому усміхненому Дмитру Мітнику…
На жаль, твір, який мав втати завершальним у програмі, був відстрочений повітряною тривогою. Та симфонія №94 «Сюрприз» Й. Гайдна – оптимістична та радісна, прозвучала переможно.
Наведу для інформативного підгрунтя відео історичного ресурсу, який надав мені кращого розуміння і наших часів.
А музика у виконанні наших досконалих музикантів й досі не йде з пам’яті та гріє серце.
Інеса АТАМАНЧУК, фото Микола БАРИШЕВА