Вже вкотре після прем’єри 7 жовтня актори театру Ксенія Бойченко та Андрій Лятуринський грають на сцені, яку обладнано у одному із залів Музею архітектури Запоріжжя.
Один із найсучасніших музеїв міста став територією театрального експерименту. Історії, які перепоVIEдали та перепоVIEдають нині один одному запоріжці, а також деякі екскрсоводи, історії, які потрапляли на сторінки місцевої преси, набувають об’єму завдяки ляльковій інтерпретації та іронії у репліках та міміці акторів.
Оживають історії скіфів та козацькі легенди… Набувають нового змісту Дніпрогес, запорізький трамвай та перший ліфт… Козацький дуб, повернувшись іншим боком, виявляється шевченковою грушею… І Тарасів сум знаходить причину, бо йому не знайшлося місця у булатівській хаті…
І таких жартівливо поданих історій у 45-хвилинній виставі не порахувати.
А коли з’являється знайомий за зачіскою та вусиками персонаж, який, за легендою, навіть трохи пожив у бувшій жіночій гімназії Запоріжжя, і йому – теж за легендою, беруться зробити біологічне дослідження… Ми розуміємо, що у нинішнього ворога України в якості начиння черепної коробки, – таке саме смердюче лайно.
А з’їж його шестиметровий сом, разом із згадкою про Адольфа Елоїзовича!
Інеса АТАМАНЧУК, фото автора та Миколи БАРИШЕВА
