Бувають такі події у нинішні часи війни, коли розумієш, що простору їм замало. Поетична зустріч «Гартовані війною» на камерній сцені Запорізького академічного обласного театру молоді могла б прийняти …чи не кожного, хто нині живе у нашому місті.
Вступне слово авторки події Наталії Ігнатьєвої торкнуло серце: “Ми з вами прожили понад рік важкої війни, великої війни, і понад дев’ять років російської агресії, яка почалася у 2014 році. Хтось втратив мрії, плани, звичні ритми. Хтось втратив домівку, здоров’я чи …життя.
Як ми тримаємося, де беремо сили? У любові до рідних, до своїх коханих, до друзів. В любові до рідної землі. Мені здається, зараз ми, як ніколи, закохані в свою Україну і в наше рідне Запоріжжя: в кожну травиночку, кожну кульбабку, кожен камінчик. А ще ми живемо в слові, в гуморі, які в нас підтримують життя…”
Для поетичної програми «Гартовані війною» Наталія обрала вірші наших сучасників. Тих, які тримаються у прифронтових містах, які служать у війську, стоять на фронті, і пишуть про все, що їм болить. І судячи з реакції залу, із кількості стриманих сліз та придушених ридань, боліло та відповідало присутнім кожне поетичне слово, промовлене акторами Театру молоді.
Про наше село – де “живуть у кожній хаті щирі, добрі, не пихаті – українці” [Ольга Петровська], про очікування та сподівання на повернення коханого [Олеся Плохоткіна], про наше горе, яке не минеться нашим ворогам [Юрій Драненко]:
Зпершу – відплатимо,
Потім – відплачемо
Рани міста і загиблих дітей…
Віршик про маму і для мами прочитала найменша актриса театру, Софія Фортус.
Це стало приводом для посмішки та обіймів.
Ми разом, тож наша відвага та любов збереже тебе, рідна Україно.
Інеса АТАМАНЧУК, фото з сайту Театру молоді. скріншоти Миколи БАРИШЕВА
Матеріал підготовлено в рамках проєкту “Слово правди – наша зброя”
