Один із основоположників української естрадної музики композитор Володимир Івасюк, який так рано пішов з життя – 24 квітня 1979 року, коли йому було лише 30 років, не просто дуже любив Бердянськ, гостинне місто на березі Азовського моря, а й присвятив йому свою пісню. На жаль, вона рідко виконується, а відеозапис її зроблено давно і не якісно. Хоча, як на мене, ця пісня, до якої Володимир Івасюк написав не лише музику, а й слова, цілком могла б стати… ну, скажімо, неофіційним гімном коханого всіма Бердянська, про який Володимир Івасюк зберігав у пам’яті добрі спогади. Ось, зокрема, що з цього приводу розповів у своїх записках «Монолог перед обличчям сина» батько композитора Михайло Івасюк. Згадуючи, як одного разу вони – сімейною компанією, вирушили за грибами, Михайло Іванович зауважує далі:
«Володя першим виходить на галявину весь у рум’янці, витирає павутину з обличчя і каже:
– Шукати гриби у цій історичній гущі – все одно, що керувати хором глухонімих.
Дядько Іван розглядає високі трави і, посміхаючись, каже:
– Краще лягти нам, Володю, у запашну траву і послухати твій спів, ніж кланятися задарма кожному історичному кущі.
– Та я не взяв, дядечку, гітару.
– А нам буде приємно та без гітари.
Володя лягає на спину в траву, засовує долоні під голову та зливає свої блакитні очі з блакитним небом. Потім обертається до дядька і каже:
– У таку спеку важко співати, краще я вам розповім про наш улюблений Бердянськ. Коли я згадую про нього, мені бачаться білі кораблі, що випливають із сизої імли і врізаються, наче «Титанік» в айсберг, у моє серце.
– Щоб стати там піснею, правда? – Вступає в розмову мама.
Ми вже знаємо, що Володя написав твір про кораблі Азовського моря.
– А чому б їм не стати піснею? – каже голосно. – Ми стільки приємного відчули, перебуваючи серед бердянців. Безперечно, не обходилося і без курйозів. Це коли в багатолюдному ресторані Бердянська якось з’явився хлопчина з гітарою. З ним були ще троє друзів, які ніби його охороняли. Один із них підвівся і голосно оголосив: «Товариші, серед нас присутній знаменитий співак та композитор Володимир Івасюк! Попросимо його заспівати «Червону руту» та «Водограй». Потім каже хлопцю з гітарою, наголошуючи на кожному слові: «Ну-у, Володю, заспівай… Тебе ж он як просять. Зроби нам ласку». З ресторанного залу теж лунають голоси: «Просимо, Володю!»
Володя весело сміється і веде далі свою розповідь:
– Хлопець не змушує себе довго вмовляти. Бере гітару, кланяється чесній публіці та заводить приємним тенорком «Червону руту». Розливається солов’ям… До нього кидаються зворушливо пригощачі, частують також його друзів, адже самозваний Володимир Івасюк змочує у вині лише губи. Він має успіх, ресторан стрясають енергійні оплески. Співака обіймають, закидають компліментами, цокаються з його друзями. Чутка про те, що Володю Івасюка можна послухати ввечері в ресторані, розходиться в місті, правда… не на користь самозванця та його друзів: йому дають ще раз виступити, потім безцеремонно викривають і змушують по-доброму замовкнути.
– Їх вивели, мабуть, за двері, – додає дядько Іван.
– Цілком можливо, – погоджується Володя. – У цій історії є одна дуже приємна деталь: мої пісні стали відомі навіть бердянським працівникам та рибалкам, яких я люблю від щирого серця, і написав на їхню честь пісню «Кораблі, кораблі».
– Гарна вийшла вона в тебе, – каже дядько Іван. – У ній я вловлюю смуток за чимось близьким, рідним. Це почуття мені знайоме.
– Мені подобається її задушевна мелодія, – підтримую Івана.
– Що ж, раз за таку високу похвалу не можу заплатити вам печерицями, то я вам заспіваю. – Володя далі лежить на спині, не зводячи очей з легких і струнких хмар, що пропливають важливо високо в небесах. В юності Максим Рильський сприймав їх як білі острови, а Володі вони здаються білими кораблями. І ось він сповідається перед ними, виливаючи в слова та мелодію свою юність, сповнену романтичних мрій та поривів:
Кораблі, кораблі в золотистій імлі,
Ви у долю мою, як в легенду, ввійшли.
Ви повік принесли у кохання і сни
Дивний клекіт весни, кораблі!
Не можемо зрозуміти, чому Володя залишив без руху цю пісню. З нею не соромно вийти в люди, а вона залишається лише у сімейному репертуарі. Ми знаємо, що вона навіяна Володі бердянцями, які не раз полонили його серце своїм добрим ставленням».
Ось так: «не раз полонили його серце своїм добрим ставленням». Дорогого вартують ці слова. До речі, батько композитора навів у своїх записках лише приспів пісні «Кораблі, кораблі». А в ній є два куплети. У зв’язку з цим цитую пісню повністю:
Як почую твій голос в своїх думках,
Моє серце в небо лине, наче срібний птах,
І несе мене у південний край,
Де пливуть в імлі білі кораблі.
Приспів:
Кораблі, кораблі в золотистій імлі,
Ви у долю мою, як в легенду ввійшли.
Ви повік принесли у кохання і сни
Дивний клекіт весни, кораблі.
*
На морськім узбережжі, гулкім, сія твоя постать –
Синій профіль… І без тебе я, і без тебе я –
Корабель із мрій, що наснивсь давно,
Колихавсь між хвиль і пірнув на дно.
Приспів
Дуже душевний подарунок зробив Бердянську автор всесвітньо відомої «Червоної рути»: «Моє серце в небі лине, наче срібний птах, І несе мене у південний край» – на берег теплого Азовського моря. Нашого моря. Єдиного на світі та нескінченно улюбленого моря. Мені залишається додати, що минулого місяця, 4 березня, Володимиру Івасюку виповнилося б 74 роки – мій старший брат його однолітка, а сьогодні, 24 квітня, 44 роки, як душа Володимира, минувши схожі на кораблі хмари, піднеслася в царство, де не буває смутку і печалі…
Володимир ШАк
