Одна моя знайома молодшакласниця, непосида і велика вигадниця, вперше побачивши квітучу магнолію, а це чарівне, ні з чим не порівнянне видовище, обережно доторкнувшись до блідо-рожевої пелюстки, із захопленням вигукнула:
– Так на ній же можна щось написати! Саме заповітне слово.
– Щоб його повторювала і магнолія, і вітер, і сонце, – розвинув я думку своєї супутниці.
– А вночі – зірки!
Я посміхнувся, представивши шепіт безлічі зірок небесних, що повторюють слово з пелюстки магнолії, і запитав, звертаючись до юної вигадниці:
– І яке б ти слово накреслила?
І та, не замислюючись, відповіла:
– Мама.
Я кивнув головою, підтвердивши важливість цього слова, дуже дорогого для всіх. А для мене – особливо. Адже я без мами живу вже багато років. Більше половини життя: так давно вона покинула цей світ.
А сьогодні у Запоріжжі, у передвеликодню суботу, зустрівши на вулиці святково одягнені магнолії – в яскраво-рожеве вбрання, я подумав, що найзаповітніше слово, яке б дбайливо написав на пелюстці квітучої магнолії, було б слово
Україна.
У ньому все: і мама, і батьківщина, і перемога довгоочікувана. І щастя зустрічей із тими, з ким нас розлучила війна.
Володимир ШАК
