До того, що любиш, повертаєшся. Щоб краще зрозуміти, дослухати недочуте, роздивитися, відчути авторів і себе. Так я відвідую улюблені вистави.
«Сім перших робіт Аліни», прем’єра якої відбулась 1 квітня у запорізькому муніципальному театрі VIE – саме така, багатошарова, сьогоднішня. “Гостренька”, – так охарактеризувала свою роботу режисерка Марічка Власова. Вона, до речі, мала колись «одну з робіт», розмовляючи термінами вистави, у Запорізькому театрі ляльок. Тому я зрозуміла цікавість до вистави і колишніх колег, і акторів інших запорізьких театрів.
Цікавить і п’єса сучасної драматургині Ніни Захоженко, і те, як вирішили історію “про міленіалку Аліну, у якої було багато робіт і мало грошей”, у театрі-лабораторії VIE.
Сторінка Ніни Захоженко
https://ukrdramahub.org.ua/nina-zakhozhenko
щедро пропонує для прочитання п’ять п’єс авторки, їх наввипередки ставлять українські театри. Дві вистави за п’єсами Ніни Захоженко – «Сім перших робіт Аліни» і «Я норм» – були показані у Франції, де у січні “під гучні оплески повної зали глядачів завершився Тиждень української драматургії”, – пише Укрінформ.
Ми ж можемо – дякуємо за сміливість театру VIE, побачити виставу на Хортиці.
Чарівна Ольга Донік
“Українська драма, на жаль, нечасто заповнює українську сцену. Та Ніна Захоженко створила прецедент, і ми налаштовані ставити сучасну українську драму у Запоріжжі, і будемо лупати цю скелю і далі…” – впевнена актриса театру VIE Ольга Доник.
Першим сучасним викликом восени прозвучала вистава «Міністерство освіти та науки України» за п’єсою нашої землячки, запоріжанки Анастасії Косодій.
А от друга, яка вже вчетверте збирає глядачів на прем’єрні покази, так була прокоментована Ольгою: “Це п’єса про кожного із нас… Впевнена, що виходячи після вистави, ви скажете: «Я теж трохи Аліна…»
Ніна Захоженко досить тонко та в той же час трохи іронічно досліджує сучасників, нас із вами… Це п’єса про суспільство та тиск його на особистість, і про те, як особистість виборює право бути собою”, – каже Оля.
“Режисерка цього спектаклю Марічка Власова працює в театрі ляльок, це основна її спеціалізація, але драматичний театр і театр анімації поєднуються на сцені театру VIE і створюється новий спектакль, – продовжила натхненну промову Ольга, яка вперше з моменту широкомасштабного російського вторгнення вдягла яскраву сукню. Та вона завжди створює свято для гостей театру VIE. – Я думаю, ви побачите елементи анімації на драматичній сцені і зрозумієте, що театр всеосяжний, він може все…”
Вистава триває дві години, і протягом усіх двох годин глядачі можуть робити фото і відео, до цього запрошує Ольга: “Єдине прохання, відмічайте нас та місце події на своїх сторінках”.
Із режисеркою Марічкою Власовою ми встигли поговорити трохи про музику, на тексти пісень композитор із Одеси, Андрій Бесєда створив більш ніж десять саундтреків у стилі поп-арт.
Марічка Власова,
Христина Повшик
та авторка
“Цей стиль Ніна Захоженко завдала сама, вона назвала п’єсу «поп-арт-концерт», і тому ми хотіли передати популярні тенденції в музиці, – пояснила Марічка. І запропонувала: Давайте я вас познайомлю, це художниця нашої вистави, Христина Повшик”.
І я відразу зрозуміла, що знаю Світлану Повшик, художницю, педагогиню з Івано-Франківська, і Христина тихо сказала: “Це моя мама…”
Марічка, щиро радіючи, каже: “Я ж казала їй, приїдь, приїдь! Хоч на одненьку прем’єру! Подивись, як вийшло. – і пояснює мені: “Ми дистанційно працювали”.
Жалію лише про те, що не сказала Христині, як мені сподобався лаконічна та дотепна сценографія вистави, поєднання того, що можна прочитати [Insta, reels, tik-tok!!!]
О сила Інтернету, життя у Facebook… І всі історії робіт Аліни виглядають як пости в соцмережі.
– Чому виникла така ідея? – питаю.
– У мене виникла така асоціація, тому що п’єса – абсурдна, і не має конкретного місця дій… А мені хотілося зібрати якесь пластичне рішення… І я вирішила, що це може бути як у пост у Instagram – і оці таночки, типу як reels, або як tik–tok, коли стрибають… І так систематизувалося все… Головна героїня ніби дивиться на своїх подруг і порівнює себе з ними. Вона постійно думає, як вона виглядає?
Та виглядає, до речі, чудово – пластично та органічно.
Актори постійно на сцені, без відпочинку, без пауз практично, та ще й зриваються у зал, щоб щось довести недоказане, чи гучніше промовити, чи беззвучно передати емоцію. З них трійця прийшла до театру у 2022 році: Анастасія Гуслиста, виконавиця ролі Аліни, серед них.
– Чи складно було працювати із новими акторами?
– Я боялася лише за головну героїню – це для неї перша велика робота, от… я за неї трішки переживала. А потім, я дивлюся, яка вона трудяжечка… І у мене із акторами абсолютно складнощів не було.
Я взагалі приємно здивована тим, що це одна із найкомфортніших постановок у моєму житті, все йшло швидко, всі були налаштовані на те, щоб зробити виставу…
Хоча, чесно кажучи, я багато чого б могла віддати зі свого життя, щоб якийсь пазлик замінити.
Є що розповісти і мені… Я згадала роботу бебі-сітеркою… продавчинею у магазині тканин… дизайнеркою у трикотажній фірмі… програмісткою (!) в АСУ Дніпроспецсталі… на базарі… швачкою гардин для ресторану…
Тож, справді, ця вистава про нас.
Всі ми Аліни Алінівни, незалежно від віку та статі.
Волонтери у театрі, пізнаваьний досвід
Інеса АТАМАНЧУК, фото Миколи БАРИШЕВА