Наша розмова із італійським журналістом П’єром була дуже короткою. Ми зустрілися у Запоріжжя минулого тижня, відразу після його поїздки до лінії зіткнення російських окупаційних військ та ЗСУ.
Знаю, що в Оріхові він поговорив із нашими хлопцями на передовій, спілкувався із запорізькими волонтерами, бачив їхню роботу. Зібрав інтерв’ю та фото.
З нашої розмови розумію, що його бачення російсько-українського кривавого конфлікту допоможе і в інформаційній війні, яка ведеться поза територією України.
– Усі ми знаємо, що для країни, яка бере участь у конфлікті [в тому числі й на рівні комунікацій], звичайна річ – відправляти купу повідомлень, створювати інфо-приводи… – говорить П’єр. – Вочевидь, …вони будуть певною мірою упередженими, суб’єктивними. Я не говорю зараз про пропаганду, я говорю саме про чутливі теми, в яких може бути присутня упередженість. Це стосується людей із третіх країн, таких, як Італія, які не беруть участь у конфлікті…
Навіть незважаючи на те, що з самого початку моя країна зайняла чітку позицію, кого підтримувати, надаючи різноманітну допомогу [військову, у вигляді зброї, а також допоміжних засобів, обладнання для відбудови зруйнованого]…
Те, що має робити журналіст, не містить нічого екстраординарного. Він має лише розповідати про те, що відбувається в реальності, жодним чином не спотворювати, не фальсифікувати, не змінювати її, переслідуючи власні цілі. Моя мета протягом кожної поїздки в Україну [всього їх, враховуючи місію, яка вже добігає кінця, було п’ять] – це після повернення в Італію розповісти широкому загалу, людям, кожному, що насправді відбувається в Україні. Тому що багато хто продовжує побоюватися… ні, не побоюватися… продовжує стверджувати, що в Україні нібито нічого і не відбувається… що в кінцевому підсумку все має надто перебільшений вигляд у порівнянні з тим, що можна побачити насправді.
Окремі непересічні постаті говорять про перебільшення, заперечуючи те, що відбувається. І скажу таку річ: на жаль, серед італійців є ті, яким не подобається Україна, кому не подобається президент Зеленський і які підтримують Росію. А якщо вони навіть не підтримують Росію, вони мають контратлантичну [протинатівську] і контр’європейську позицію. Навіть якщо мотив цілком зрозумілий.
Жити в такій антидемократичній країні, як Росія – це було б кінцем для всіх. Однак, в Італії завжди існує цей потяг до протидії, супротиву, в тім числі на рівні преси, інформації. І це хибна позиція.
Тому, те, про що я кажу: те, що маю робити я, що мають робити інші журналісти – це говорити правду, розповідати про реальні події, про те, що насправді відбувається. Не більше, не менше.
Інеса АТАМАНЧУК, переклад Євгенії ДОЦЕНКО, фото автора
Далі буде