Мабуть, в останні три тижні багато з нас розгублено повторювали слова героя старого фільму: “Війна на порозі, а ми не готові”…
Я не про армію, у якої форма давно вже не “парадна, літня, мундири з талією на 10 сантиметрів нижчою, ніж у мирний час”. Армія, слава Богу, досить вмотивована, сильна і, дякувати союзникам, непогано озброєна.
Звісно, “не готові…” – не про волонтерок та волонтерів.
І не про більшість чоловіків, які хочуть-не хочуть, а мусять міркувати, як боронити сім’ю, дім, майно.
Я про нас, звичайних мешканок – дочок, дружин, матерів, які почуваються «розхристаними» морально та психологічно. І з цим треба щось робити.
Адже усі знаємо, що війна – не «на порозі», а точиться на Сході України вісім років. Та досі була досить далеко від наших домівок, і ми вперто ховали голову в пісок.
Не розсмокталося. Навпаки. Путін визнав «ОРДЛО», і це створює ще більші небезпеки, ніж раніше. Запроваджено надзвичайний стан. Пересічним українцям тривога всілася на серце.
“Думи мої, думи. Лихо мені з вами”
Знаю по собі. Я звичайна «середньорічна» жителька Запоріжжя. Людина не військова, а суто цивільна, хоч і вельми цікава до того, що діється у країні і світі. Від тривалого «купання» в потоках інформації сил думки у голові скачуть, як навіжені коні.
… Військовий каже, що у час «Н» [надзвичайний] вибір буде один: захищатися або евакуюватися. Бо цивільним на полі бою не місце… До армії за станом здоров’я я не потрапляю, зброї не маю, зате з рідних поблизу маю лише стареньку тітоньку, що із хати не виходить. То як захищатися? І кого куди евакуювати – себе до тітки чи тітку до себе?
… Знайомі в мережі пишуть, що збирають «тривожну валізу». Залізла в Інтернет, почитала у кількох джерелах, що воно таке, за два дні за переліком зібрала, як на мене, найнеобхідніше. Наділа плечак… Матінко рідна! Хоч і ходила у походи, та з такою вагою і півкілометра не пройду! І куди з нею бігти? Хіба до бомбосховища?
Поцікавилася у своїй керуючій компанії, де поблизу укриття. Відповіли, що таке є у моєму власному будинку, як і у двох сусідніх. А ключі – в менеджерки компанії. От цікаво, ця менеджера силою думки перенесеться за п’ять кілометрів від офісу до багатоповерхівок, коли раптом щось?
Про стан, у якому знаходиться укриття, навіть цікавитися не стала. Он експерти кажуть, що надворі не середина ХХ сторіччя, коли бомби скидали лише з літаків, і від сповіщення сирени до авіанальоту могло пройти 10-15 хвилин.
Зараз Інші часи, інша техніка. Коли у січні 2015 терористи зненацька вдарили з «градів» по Маріуполю з відстані у 19 кілометрів, мешканці і «Мамонька, рятуй!» вигукнути не встигли. За 35 секунд обстрілу загинуло 29 людей, 93 отримали поранення; серйозно пошкоджено 79 об’єктів, серед яких і приватні будинки, і багатоповерхівки, і кафе, і банки, і СТО. А ви кажете – укриття…
Скажу відверто: такі думки доводять до стану, коли вештаєшся по хаті, не пам’ятаючи, навіщо пішла з кухні на балкон. І в інших справах зробити до пуття нічого не можеш. Ні, це не паніка, а тривожна гризота. Та не можна ж саму себе накрутити до нервового зриву!
І я почала шукати у соцмережах групи волонтерів та ветеранів, аби дізнатися детальніше, чим вони займаються у нинішній ситуацій, й за можливості до них долучитися.
Так я дізналася про всеукраїнську кампанію «Не панікуй! Готуйся», в рамках якої громадська організація «Штаб оборони Запорізького краю» проводить серію вишколів для підготовки цивільного населення, і минулої неділі втрапила якраз на тренінг про те, як зібрати «тривожну валізу». На фоні мого «досвіду» особливо привабила перспектива дізнатися, що там має бути обов’язково, і чого не має бути ні за яких обставин.
Валіза – скоріше не тривожна, а надзвичайна
Таких небайдужих, як я, зібралося більше трьох десятків. Переважала молодь та люди середнього віку, деякі прийшли з дітьми-підлітками. Практичне двогодинне заняття на запрошення «Штабу оборони Запорозького краю» провів керівник ГО «Вогник Запоріжжя» Іван Здоровець.
Перш за все, Іван сказав, що «тривожна валіза» складається не винятково в очікуванні військового стану.
Мати напоготові копії документів, гроші, воду, їжу, інструменти, аптечку та засоби виживання не завадить і в буденному житті.
Бо будь-якої миті може статися стихійне лихо чи техногенна катастрофа, коли в разі евакуації рахунок іде не на години, а на хвилини.
Хоча нинішня ситуація все ж зобов’язує до більш прискіпливого відбору речей для валізи. Та й самої валізи також. У чому учасники тренінгу пересвідчилися особисто.
Нащо спокушати снайперів та негідників?
Усіх присутніх Іван поділив на три команди, і кожна з безлічі розкладених на підлозі предметів мала обрати 15-ть таких, що вважала найпотрібнішими – не для багатоденного виживання в лісі, а для короткочасної евакуації. Це обмеження змусило трохи розкинути мізками, хоча Іван не давав зосередитися, вигукуючи страшні слова та відтворюючи ситуацію штовханини.
Коли дві інші команди також зробили свій вибір, на столах опинилися три купки. Вони фактично складалися з того, про що пишеться в Інтернет-інструкціях. Увесь смак був, коли Іван почав коментувати наш вибір.
Почати з самого рюкзака. Перед командами були три плечака: місткий з багатьма кишенями захисного кольору; такий самий, але чорний і майже новенький; і дещо менший чорний пошарпаний. Який би ви обрали?
Виявилося, що найкращий – третій варіант. Бо
зелений плечак здалеку скидається на військовий, а снайпер не буде придивлятися…
Новий чорний виглядає елегантно, майже звабливо. Тож не треба спокушати непорядних людей.
Так само з ножами, які обов’язково треба мати у «тривожній валізі». Але вони не повинні бути надто красивими чи масивними.
Змога захиститися тесаком від нападника – ілюзія.
Краще мати простий, але надійний та гострий складний ніж.
Хтось із підлітків поклав до найнеобхіднішого автомат. Зрозуміло, що хлопчаків, та й дорослих чоловіків тягне до зброї, яка дає відчуття впевненості. Але
для цивільного узяти із собою при евакуації вогнепальну зброю чи просто підібрати її десь на вулиці – означає мати не захист, а пряму загрозу власному життю.
Інша справа, якщо чоловік лишається вдома і боронить свою сім’ю, будинок чи майно…
Консерви – важко, солоно й менш поживно
Інтернет-переліки пропонують, серед іншого, брати для харчування крупи, м’ясні та рибні консерви. Брати можна, але чи потрібно? По-перше, у консервах велика кількість солі, яка викликає спрагу, а чи багато води ви зможете нести на собі? По-друге, за калорійністю вони навіть менші за енергетичні батончики, горішки, сухофрукти, порошкові супи та каші, а важать більше. Щодо круп, то лише гречка не потребує варіння – її достатньо залити на кілька годин водою.
А ось спеції не завадять.
З ними та сама гречка чи «розчинна» вівсянка будуть набагато смачнішими. І згадайте про чай-каву-цукор – у пакетиках, а не в коробках.
Не слід брати речі, які вузькі спеціалісти вважають необхідними, але якими ви не вмієте користуватися.
Наприклад, що ви будете робити з рацією чи військовою аптечкою, якщо не пройшли відповідні багатоденні курси? Хоча набір «ваших» ліків та додатковий кнопковий телефон з картками різних операторів знадобляться.
Керуймося розумом й ходімо на вишколи
Немає місця та й сенсу розповідати про інші корисні цікавини, якими щедро ділився Іван Здоровець, – краще самій/самому відвідати такий вишкіл. Важливо сказати, що в результаті
усе найнеобхідніше умістилося у той самий не дуже великий пошарпаний чорний рюкзак, та й важив він близько восьми-дев’яти кілограмів.
Звичайно, туди не влізли теплі речі чи спальний мішок – за бажання чи можливості їх можна додати до більшого рюкзака, якщо доведеться йти з дому надовго. Але!
“Потреби кожної людини чи сім’ї індивідуальні, завжди треба користуватися критичним мисленням і здоровим глуздом, – резюмував керівник ГО “Вогник Запоріжжя” Іван Здоровець. – І я щиро бажаю, щоби ці знання вам ніколи не знадобилися”.
Що я особисто винесла з цього вишколу?
Аби кинути хвилюватися і нормально жити у непрості часи, треба роздивитися навколо.
- Я переконалася, що у Запоріжжі є громадські організації з небайдужими відповідальними громадянами, які допоможуть словом і ділом.
- Придбала корисні навички й нових знайомих.
- Отримала велике задоволення, тому обов’язково відвідаю наступні вишколи.
Ну, і звісно, мій «надзвичайний рюкзак» [колишня «тривожна валіза»] тепер спакований під мої потреби і важить десять кілограмів [з базару інколи тягаю на спині більше]. Я спокійна, а він хай собі стоїть у комірці до скінчення віку.
Ганна ГОРСЬКА, фото з соцмереж
«МИГ» на зв’язку з ГО «Вогник Запоріжжя» та зі «Штабом оборони Запорізького краю», які разом чи окремо проводять вишколи і з представниками державних структур – поліцейськими, рятувальниками, лікарями. Слідкуйте за їх сторінками у соцмережах.
До речі, якщо у вас виникли якісь питання, координатор ГО «Штаб оборони Запорізького краю» Михайло Пирог погодився на них відповісти або порадити експертів-практиків. Тому пишіть на адресу редакції або телефонуйте за номером (061) 787-57-52 [пані Ганна].
