14 жовтня у місті Запоріжжі відзначалося багато свят. Одне з них – роковини відкриття музею на Хортиці у 1983 році. Сьогодні вже мало хто пам’ятає – яким довгим і болючим був шлях до цієї події…
Передісторія
Перші кроки до заповідання Хортиці зробили ще на початку ХХ ст. меноніти. У недовгі роки діяльності Хортицького товариства охоронців природи на острів був обмежений доступ мисливців, збережені від вирубки дуби балки Ганівки, взяті під охорону скелі острова Канцерівський (Байди).
Про музей заговорили у сер. 1920-х років, про що можна дізнатися, зокрема, з листа харківського агронома П. Тушкана до Дмитра Яворницького від 5 серпня 1924 р.: «А що чи одібрали товариші комуністи Хортицю у німців? От би де якусь наукову установу, або цілий комплекс улаштувати!»
У 1927 р. народилася смілива ідея оголосити весь острів заповідником. «Це було б найліпшим розв’язанням справи, – писав краєзнавець Дмитро Зайцев. – Але, з огляду на те, що проект Дніпрогесу вже затверджений, в нас виникає сумнів щодо реальності цієї пропозиції. Цілком відповідним за сучасних умов є проект організації на острові окремих заповідних дільниць».
Можливо, цей задум і був здійснений хоч би частково, адже у виданні «Краеведные учреждения СССР» того ж 1927 року ми зустрічаємо… «Заповедник «Остров Хортица» близ Запорожья, на р. Днепре»! Крім того, відомий дослідник В. Семьонов-Тян-Шанський згадує «Остров Хортицу на Днепре – плавни» серед тих заказників і заповідників, які були «збережені або засновані» у перші 10 років совєтської влади. Чи існував той «заповідник» тільки на папері?
12 липня 1930 р. уряд УСРР ухвалив постанову про організацію Музею Дніпровського Будівництва, який спочатку передбачалося розмістити у південній частині Хортиці. Проте, постанова так і не була виконана – до самої Німецько-радянської війни музей не отримав спеціального приміщення.
Проєкти, проєкти…
До кінця 1950-х рр. плавні Великого Лугу Запорозького пішли під воду штучного «моря» услід за Дніпровими порогами. З тої ділянки ріки, яка колись протікала по козацьких землях, відносно збереглася лише Хортиця. Тому, мабуть, вона й була оголошена пам’яткою природи: у 1958 р. – місцевого значення, а в 1963 р. – республіканського. Нарешті, 18 вересня 1965 р. Рада Міністрів Української РСР видала постанову «Про увічнення пам’ятних місць, пов’язаних з історією запорізького козацтва». Першим пунктом у ній значилося: «Оголосити територію острова Велика Хортиця в м. Запоріжжі Державним історико-культурним заповідником».
Услід за першим конкурсом проєктів Заповідника, що відбувся в листопаді 1965 р., проводилися наступні – майже щорічно. Тривали жваві дискусії, хід їх висвітлювався в пресі, острів відвідували відомі діячі культури. У 1966 р. визначилися з основними складовими майбутнього заповідника: Музей історії запорозького козацтва, Етнографічний музей просто неба – фрагментарна реконструкція Чортомлицької Січі ХVII ст., садово-декоративний парк з рослинністю, характерною для доби козацтва, а також перенесені поховання видатних козацьких ватажків.
В альбомі конкурсних проєктів 1969 р. можна побачити дуже сміливі та екстравагантні ідеї.
Київські архітектори зайняли Січчю-новоробом геть усю площу унікального острова Байди, а на сусідній хортицькій скелі Каракайка розмістили музейну будівлю у формі спіралі, схожу на близькосхідний зіккурат.
Москвичі шокували сучасників перекинутими догори футуристичними тетраедрами.
Дахи «харківського» музею круто випинаються, мов вітрила човнів.
Більш-менш скромний – запорізький проєкт. Тут поряд із будівлею височіє курган із циклопічною скульптурою бандуриста. Його-то й затвердили у квітні 1970-го, постановивши завершити будівництво до початку 1975-го. Та були й такі, хто, як головний архітектор Запоріжжя С. Василевський, питав: «А для кого это мы строим? Для националистов?»
«Котлован-філія»
У червні 1971-го з’явився котлован під будівлю музею, а поряд – курган, насипаний з вийнятого ґрунту. Та в 1973-му комуністична партія раптом «схаменулася»: будівництво законсервували.
Завзятий борець із «націоналізмом», секретар ЦК КПУ Валентин Маланчук, батька якого вбили оунівці, доповідав про «небажане звучання і значення» проекту меморіального комплексу козацтва.
Перший секретар Запорізького обкому КПУ Михайло Всеволожський пропонував створити на Хортиці «Музей історії Запоріжжя», а від спорудження реконструкції Січі відмовитися.
Голос його був почутий: 25 вересня 1973 р. вийшла партійна «Постанова про хід виконання постанов…», якою попереднє рішення 1965 року про козацький меморіал фактично було перекреслене. Порожній котлован на місці майбутнього музею оголошувався філією вже існуючого обласного краєзнавчого, а його ідейне спрямування змінювалося.
Наступні 10 років (!) навколо реалізації хортицького проєкту склалася ситуація, що за висловом архітектора Миколи Жарікова нагадувала «метушню мишей під килимом». Увесь цей час працівники заповідника перебували у приміщенні на території своєї філії – меморіального комплексу «700-річний Запорізький дуб» і готували тимчасові виставки у невеличкому залі. Новому ж музею місцева влада уваги майже не приділяла, кошти, виділені на будівництво, використовувалися не в повному обсязі, споруда росла повільно й болісно.
У 1976 р. завершення робіт пророкували на 78-й, у 79-му – на 82-й. Щоб все ж таки довести справу до кінця, вирішили повернути звільненого раніше першого директора заповідника Арнольда Сокульського. У 1981-му почалася робота в авральному режимі з виходом на «суботники» – звичне для Радянського Союзу явище перед відкриттям важливих об’єктів: добудова споруди, створення експозиції.
Відкриття
Нарешті, через 18 років після урядової постанови, музей відкривається. 14 жовтня 1983 р. з цієї нагоди відбувся помпезний мітинг. Але приурочений він був, звісно, не до козацького свята Покрови пресвятої Богородиці, а до «40-річчя звільнення Запоріжжя від німецько-фашистських загарбників у Великій Вітчизняній війні» (так у Радянському Союзі називали Німецько-радянську війну 1941-45 рр.) Присутні сотні ветеранів, «почесні громадяни», офіційні особи, представники вищої компартійної номенклатури міста. Директор музею, Арнольд Сокульський, приймаючи символічний ключ, говорить про «решение серьезных и ответственных задач коммунистического воспитания трудящихся».
Розташована недалеко від скелі Верхня Голова музейна будівля зведена у стилі так званого «радянського модернізму другої хвилі»: прямі сірі стіни, мінімум прикрас і засклений фасад. Робота архітектора Миколи Жарікова не здивувала оригінальністю архітектурних форм і навіть виклика́ла нарікання. Наприклад, історикиня Олена Апанович порівняла її з «гігантською, покладеною плиском сірниковою коробкою». Насправді, завдяки своїй приземкукватості музей не порушує природного рельєфу Хортиці і майже непомітний здалеку. Зате його дах – один з найкращих оглядових майданчиків Запоріжжя!
Перші відгуки
Створена під керівництвом талановитого Анатолія Гайдамаки експозиція вразила відвідувачів своєю сучасністю та оригінальністю – особливо на тлі тодішньої радянської сірості. Та все ж таки, це не музей козацтва, і левова частка його присвячена «революційному руху» та радянському періоду: світлини, нагороди, почесні грамоти, продукція підприємств… Тут центральний об’єкт – діорама роботи художника Миколи Овєчкіна «Нічний штурм Запоріжжя», котра, як писали газети, «привертає загальну увагу». А козацтво в розлогих статтях про подію згадувалося лиш мимохідь.
Звісно, переважна більшість перших записів у Книзі відгуків були дуже позитивні. Наприклад, Мухаммад Первез Нурсмі з Пакистану 4 травня 1985 р. написав: «Хотя я посмотрел этот музей уже второй раз, но мне было еще интереснее. Особенно диорамы мне очень понравились. Короче, у меня осталось очень хорошее впечатление от «Музея истории Запорожья».
Але вже у першій пол. 1980-х рр. трапляються й інші відгуки. Ось запис від 22 лютого 1984 р.: «Наконец-то я на Хортице! – радіє анонімний гість. – Давно мечтал об этом… Но где же то, что здесь должно в полной мере раскрыть историю казачества?»
Інший анонім взагалі не ховає обурення, висловлюючи досить крамольні для 8-го серпня 1984 р. думки: «Ехал на Хортицу и мечтал увидеть музей о Запорожской Сече, о Казачестве. Ничего этого в музее истории Запорожья нет! Непонятно, почему такой музей должен быть на Хортице? Хотелось бы, чтобы было больше материалов о более древней истории, а не только Днепрогэс и Великая Отечественная война».
Все буде, товаришу, – почекайте ще кілька років…
Олег ВЛАСОВ, фото з фондів Музею історії запорозького козацтва Національного заповідника «Хортиця»