ПОДІЇ ДНЯ:
18 вересня 1918 року було засновано Одеський національний політехнічний університет – найстаріший вищий технічний навчальний заклад на півдні України.
На момент відкриття інститут складався з трьох факультетів: механічного з електромеханічним, кораблебудівним та механічним відділеннями; інженерно-будівного з інженерно-гідротехнічним і санітарно-технічним відділеннями; економічного з адміністративно-фінансовим і торговельно-промисловим відділеннями.
У 1993 році Одеський політехнічний інститут був перейменований на Одеський державний політехнічний університет, а у 2001 році ВУЗу присвоєно статус національного.
Нині в Одеському національному політехнічному університеті налічується 13 навчально-наукових інститутів, 2 факультети, 64 кафедри, 3 коледжі, 1 вище професійне училище.
***
18 вересня 1965 року острів Хортиця був оголошений Державним історико-культурним заповідником.
Прийняття цього рішення відбулось за підтримки письменників Максима Рильського, Павла Тичини, Олеся Гончара і громадських організацій.
6 квітня 1993 року заповіднику було надано статус Національного.
Нині до складу заповідника входять території: о. Хортиця та прилеглі до нього острови і скелі Байда, Дубовий, Розстьобин, Три Стоги, Середня, Близнюки, урочище
Вирва на правому березі Дніпра. Загальна площа заповідника становить 2359,34 га.
У ЦЕЙ ДЕНЬ НАРОДИЛИСЯ
Олександр Храпченко (1987-2014), Герой Небесної Сотні.
Уродженець Рівного, навчався у Рівненському гуманітарному університеті на кафедрі театральної режисури.
При кафедрі театральної режисури діяв театр вільної пластики «Яблуко», Олександр був провідним актором цього театру.
Також Олександр був скаут-рейнджером (тобто скаутом, який проходить школу виживання та лідерства, долає фізичні та психологічні навантаження і має лідерські якості).
Його було вбито пострілом з готелю «Україна», на останній барикаді по Інститутській вулиці. Куля влучила у ключицю, пройшла легені та застрягла у печінці. Смерть настала миттєво.
Про Олександра Храпченка знято документальний фільм.
Його створив французький режисер-документаліст Еммануель Графф: «Я сподіваюся, що завдяки цій стрічці багато жителів Європи по-іншому сприйматиме українців, які вийшли і померли заради майбутнього».
***
Михайло Драгоманов (1841–1895), громадсько-політичний діяч, мислитель, вчений в царині суспільних наук.
Народився в Гадячі на Полтавщині, в родині дрібних дворян. Мав двох братів і сестру Ольгу, більш відому під своїм літературним псевдо – Олена Пчілка (вона ж мати Лесі Українки).
Навчався в Гадяцькому повітовому училищі та Полтавській гімназії, з якої був виключений з останнього класу «за дерзость».
Згодом закінчив історико-філологічний факультет Київського університету. Захистив дисертацію, викладав. Читав лекції з загальної й давньої історії. Утримував чималу сім’ю, платив за братове й сестрине навчання. Гроші на це заробляв лекціями в гімназії, газетною і журнальною роботою. Очолював ліве крило київської «Громади».
У 1876 році через вільнодумство звільнений з роботи в університеті, змушений емігрувати. Жив у Відні, Женеві, Софії.
З 1889 – професор кафедри історії Софійського університету. У нас спадщина видатного вченого, а це праці з історії, політології, літературознавства, фольклористики і досі не прочитана та не вивчена.
Ідеалом Драгоманова був соціалізм західноєвропейського зразка. Був космополітом. Казав, що слабина українського руху у тім, що він романтично-емоційний.
Цитата, яка вважається чи не заповітом Драгоманова: «Лишень тоді, коли ми покажемо свою силу, зверне на нас увагу Європа. Наївно ждати, щоб загал людей, навіть найгуманніших, турбувався з-за других лишень того, що їх б’ють. Мало хіба кого б’ють на земній кулі?! Люди інтересуються лишень тими, хто одбивається, – і таким лишень і помагають» (1895).
***
Алла Горська (1929-1970), громадська діячка, правозахисниця, художниця, шістдесятниця.
Випускниця Київського художнього інституту.
Упродовж 1959-1962 років працювала над творами шахтарського циклу, виконувала роботи в селах Чорнобильського району Київської області. Брала участь у виявленні місць поховань розстріляних органами НКВС на Лук’янівському та Васильківському цвинтарях, у Биківні.
Від 1965 брала активну участь у дисидентському русі: подавала листи-протести до органів держбезпеки, виїздила на політичні суди, у т.ч. на суд, що чинився над В’ячеславом Чорноволом у Львові, надавала моральну та матеріальну підтримку політв’язням та членам їхніх родин. 1968 року підписала «Лист-протест 139» проти порушень Конституції СРСР на політичних судах.
Двічі виключалася зі Спілки художників. У 1965-1970 рр. виконала у співавторстві низку монументальних мозаїк у Києві, Донецьку, Маріуполі та Сорокиному.
Алла Горська була вбита 28 листопада 1970 року у Василькові, що на Київщині, з політичних мотивів. Убивство Горської завдало відчутного удару по всій українській інтелігенції. «Серед нас усіх не було живішої людини за Аллу. Вона була – саме життя. Вона мусила пережити нас усіх…» (Ірина Жиленко, українська поетеса-шістдесятниця).
https://www.ukrinform.ua/rubric-society/3317193-18-veresna-pamatni-dati.html
