Василь Сліпак (1974-2016) – український оперний співак (бас-баритон), соліст Паризької національної опери, волонтер, учасник бойових дій під час війни на Сході України, позивний «Міф». Народився у Львові.
Все Василеве життя було пов’язане зі співом. Дев’ятирічним хлопчиком він прийшов до Львівської державної академічної хорової капели «Дударик» і співав там до 1994 року.
Разом з капелчанами виступав на провідних концертних майданчиках як України так і світу (Національна опера України, Національна філармонія, Карнегі-Хол, собор Паризької Богоматері концертні зали Канади, Італії Голландії, Бельгії, Швейцарії, Прибалтики). Потім закінчив Львівську консерваторію.
Ще під час навчання брав участь у багатьох музичних конкурсах та проектах. У 1997 році успішно подолав конкурсне випробування на вступ до складу Паризької національної опери. Його голос дав змогу йому почати успішну сольну кар’єру у Франції та Європі. Майже двадцять років Василь Сліпак прожив за кордоном. Свої останні концерти співак дав 25-27 травня 2016 року у храмі Святої Трійці в м. Ліоні (Франція).
Найулюбленішою арією Василя була партія Мефістофеля в опері Шарля Гуно «Фауст». Саме звідси з’явився і позивний «Міф», з яким Василь Сліпак воював на передовій. Але його улюбленою піснею була ніжна і лірична «Місяць на небі…» Був відомий своєю волонтерською діяльністю, численними справами в царині доброчинності.
Ще на початку 90-х, відразу після проголошення незалежності, Василь Сліпак із братом Орестом були серед перших, які долучилися до руху «Віра і світло», солідаризуючись із людьми з особливими потребами.
Під час Революції гідності мав контракт в Опері, і не міг вилетіли до Києва. Втім, став активним учасником усього, що відбувалося в діаспорі: підтримав Паризький Євромайдан, постійно відправляв на Майдан передачі з гуманітарною допомогою, збирав гроші, влаштовував благодійні концерти.
Коли на Донбасі почалася війна, створив благодійну організацію «Fraternité Ukrainienne/Українське братство», допомагав українським захисникам, познайомився із вояками Добровольчого українського корпусу «Правий сектор», згодом сам долучився до них. «Я пропустив Майдан, але війну не пропущу», – сказав Василь. Він не пропустив війни, так само, як вона не пропустила його. Він тричі був на фронті. Уперше поїхав на війну у травні 2015 року. Воював у Пісках у районі Донецького аеропорту. Брав участь у боях за Авдіївку у складі 1-ї окремої штурмової роти 7-го окремого батальйону Добровольчого українського корпусу. Повернувся пораненим.
Вдруге поїхав на фронт у вересні 2015 року, у Водяне, на лінію зіткнення, у жовтні повернувся до Парижа. В червні 2016 року знову поїхав на Донбас. Планував залишитися там на півроку.
Але 29 червня 2016 року загинув у бою від кулі ворожого снайпера. Поховали героя на Личаківському кладовищі Львова. У лютому 2017 року Василю Сліпаку посмертно присвоєно звання Героя України.
Події дня:
10 років тому (2011) у місті Крістіанстаді (Швеція) відбулось урочисте відкриття пам’ятника та меморіальної дошки українському гетьману Пилипу Орлику.
Відкриття було приурочено до 300-ї річниці Конституції Пилипа Орлика та 15-ї річниці сучасної Конституції України.
Відкриття пам’ятника й дошки на будинку, де мешкав у 1716–1719 роках Пилип Орлик, було ініційовано Посольством України у Швеції.
Пам’ятник, який вважається подарунком України шведському місту Крістіанстад, виготовила майстерня українських скульпторів Олеся Сидорука та Бориса Крилова.
Ювілеї дня:
Цього дня народився Михайло Іллєнко (1947), відомий український кінорежисер, сценарист, актор.
Член-кореспондент Академії мистецтв України.
Заслужений діяч мистецтв України (2003).
Лауреат Державної премії України імені Олександра Довженка (2007).
З 2000 року – декан кінофакультету Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, з 2017 року – очільник Української кіноакадемії.
Брат відомих українських кінематографістів Вадима та Юрія Іллєнків. Автор фільмів «Миргород та його мешканці», «Очікуючи вантаж на рейді Фучжоу біля пагоди», «Сьомий маршрут», «Одноразова вічність», «Той, хто пройшов крізь вогонь», «Толока». Засновник (1997) і беззмінний керівник кінофестивалю «Відкрита ніч», де «свої оцінюють своїх».
Автор низки праць з питань сучасного українського кіно. Михайлові Іллєнку вдалося зняти чи не першу за часів української незалежності касово успішну пригодницьку мелодраму «Той, хто пройшов крізь вогонь». Він не вірить у кіно без національної ознаки, скептично ставиться до артхаузу і фестивального кіно й є прибічником масового кінематографа, головні ознаки якого – захоплюючий карколомний сюжет і яскравість картинки.
У вільний від роботи час кінорежисер полюбляє подорожувати на яхті Дніпром, брав участь у навколосвітній подорожі на яхті «Купава» (2009). Його рідко побачиш у режисерському кріслі – не може всидіти, весь час бігає.
Михайло Іллєнко ненавидить депресивність, хотів би перезняти всі свої фільми, називає океан найбільшим і найвеличнішим храмом, у якому йому довелося побувати, а ще вірить у молодь і відродження українського кіно. Непереборний оптимізм – фамільна риса всієї династії Іллєнків.
Роковини смерті:
39 років із дня смерті П’єра Александра Бальмена (1914-1982), французького кутюр’є, очільника одного з найбільших паризьких Будинків моди.
Бальмен був епохальною постаттю післявоєнних років, одним із головних суперників Крістіана Діора. Палкий шанувальник мистецтва рококо, П’єр Бальмен створив особливий стиль аристократичної розкоші й чарівливої елегантності. Він створював шати (так, не одяг, а саме шати, убрання), що полонили своїм кольором, оздобою, тканинами, і, незважаючи на деяку багатослівність цих творінь, завжди залишався провідником справжнього паризького смаку.
Його постійними клієнтками були королева Таїланду Сірікіт, королева Бельгії Паола, колишня королева Італії Марія-Жозе, імператриця Японії Нагако, чимало принцес (як європейських, так і азійських), актриси Марлен Дітрих, Мішель Морган, Кетрін Хепберн, співачки Даліда і Марія Каллас.
Свою першу колекцію Бальмен показав 12 жовтня 1945 року. Компаньйонка Гертруди Стайн (з якою Бальмен товаришував) Аліс Толкас одразу ж назвала її «новим французьким стилем». Колекція складалася з брючних ансамблів, вузьких вечірніх суконь і широких – для коктейлів. Бальмен представив моделі, які визначили стиль Будинку на багато років вперед: рукава кімоно, вишивка ірисом, стразами, квіткові поєднання галантного віку. Кутюр’є ніколи не був закрійником. Він лише малював (адже за фахом був архітектором).
Його ескізи ставали відправною точкою стилю тих років. Згодом Бальмен почав включати в колекції хутро: каракуль, норку, але особливо – хутро екзотичного колоніального леопарда. Європа переживала епоху сафарі. «Втрачене покоління» намагалось жити в повоєнному просторі й часі, активно заповнюючи випалені зяючі лакуни свідомості новими (як кажуть нині позитивними) яскравими враженнями. На зміну воєнному жорсткому аскетизму прийшла королівська розкіш. Леопардове оздоблення і аксесуари – муфти, горжетки і берети – стали візитною карткою Будинку Бальмена.
В 1947 П’єр Бальмен вирішив випустити свої перші парфуми, Elysee 64/83, назвою для яких став телефонний номер його Будинку. Але головний успіх чекав на створені в 1949 духи Jolie Madame, зі східно-квітковим ароматом, що надовго став символом «Бальмен». Варто зауважити, що нині Будинок моди, заснований П’єром Бальменом переживає свої не найкращі часи.
Після передчасної смерті Бальмена Будинок очолив данець Ерік Мортінсен (був асистентом і правою рукою метра з 1948; керував до 1990, серед його приятельок були Елізабет Тейлор, Джина Лолобріджида, Інгрід Бергман і Софі Лорен), з 1993 по 2002 рік – знаменитий нині Оскар де ла Рента, який був гідним продовжувачем традицій Бальмена: його колекції вирізнялись чистотою форми, якістю шиття і абсолютним відчуттям кольорової гами. Але відтоді як домініканець залишив фірму, справи у колись процвітаючого Будинку моди, лише на одне ім’я якого зліталась грошовита клієнтура, покотились, як то кажуть, під гору. Втім, ім’я П’єра Бальмена назавжди вписано в історію паризької високої моди.
www.ukrinform.ua/rubric-society/3270537-29-cervna-pamatni-dati.html
