Серед багатьох пам’яток історії, розташованих на острові Хортиці, чимало є таких, чий статус не затверджений офіційно. Це в першу чергу об’єкти ХХ століття, котрі часом не менш цікаві, ніж пам’ятки сивої давнини.
Куток «не для всіх»
Коли я був маленьким, ми часто їздили відпочивати на пляж профілакторію Алюмінієвого заводу. Пам’ятаю, як ідучи вздовж Старого Дніпра на північ, ми доходили до паркану і зачинених воріт. За парканом веселилися, грали у волейбол і слухали музику молоді хлопці й дівчата. Нам туди було не можна, бо це була територія Комсомольської школи, де проходили кадрову перепідготовку майбутні комуністи.
За Комсомольською школою стоїть, відгороджений стінами, «Реабілітаційний центр «Хортиця», що починався у 1960-і роки, як пост охорони ще більш важливого об’єкту – профілакторію Запорізького обкому КПУ, відомого, як «дача Всеволожського». Далі в бік сталевого автомобільного мосту – заклад, який свого часу відігравав не останню роль у «пропаганді досягнень соціалізму».
«Чайка» – піонерський табір Запорізького трансформаторного заводу, розташований між балкою Музичиною та скелею Чорною. Це був перший у післявоєнні роки капітальний заклад подібного роду, що відкрився у червні 1957 року.
Поряд із табором облаштували два пляжі, було створено великий лісопарк, фруктовий сад та виноградники. Були посаджені безліч кущів троянд і 216 різновидів чагарників і дерев, а серед них – платан, пірамідальний дуб, плакуча верба, японська айва, китайська декоративна вишня, червона й срібляста горобина, ялина, липа, червоний дуб, береза тощо.
Влітку в табір прибували до 600 дітей, а взимку відкривався профілакторій та дитсадок.
У гирлі балки Музичиної була зведена водна станція Трансформаторного заводу й пристань. Тут швартувалися катери, що підвозили на Хортицю людей з правого берега Старого Дніпра, з пристані Запорізького гранітного кар’єру, відкритої наприкінці травня 1968 р. У тому ж році в балці організували туристичну базу, придбавши для неї наметові будиночки, ліжка та постіль, туристське спорядження, каное та байдарки.
Високі гості
Піонерський табір «Чайка» вважався одним з кращих в Україні. Як «зразково-показовий» об’єкт, він входив у культурну програму багатьох іноземних делегацій.
Так, 8 липня 1959 р. сюди завітав Дядечко Хо. Так під час війни у В’єтнамі американці називали Хо Ші Міна – президента Демократичної Республіки В’єтнам (Північний В’єтнам). Як особливо поважного гостя, діти за тодішнім протоколом пов’язали старому діду на шию червоний галстук.
У парку «Чайки» ви можете побачити два молодих дуби – справжні матеріальні свідчення карколомних кульбітів зовнішньої політики Радянського Союзу.
Поряд із першим стоїть гранітний камінь з написом: “Дерево дружбы, посаженное мэром города Лахти и представителями горисполкома города Запорожье в 1962 году”.
Лахті – місто на півдні Фінляндії. Мером його тоді був Олаві Каяла. Лахті мав тісні дружні стосунки із Запоріжжям вже наприкінці 1940 х – всього за кілька років після завершення чергової (третьої за 30 років!) радянсько-фінської війни…
Поряд із другим дубом – залізобетонна плита з написом: “Дерево дружбы посажено делегацией города Исфаган и представителями Запорожского горисполкома. 1972”. Ісфаган – місто в центральному Ірані, де тоді царював шах Мохамед Реза Пехлеві.
У липні 1956 р. він з дружиною навіть відвідав Запоріжжя. Стопи «Царя царів» і «Світла аріїв» не торкалися хортицької землі, але, знаходячись на Дніпрогесі, Його Величність, безперечно, звертав свій царственний погляд у бік острова.
У ті часи відносини комуністичного Радянського Союзу з монархічним Іраном були напрочуд теплими. Та коли у 1979 р. відбулася Ісламська революція і країна стала республікою, керівники Ірану оголосили СРСР «малим сатаною», а всі зв’язки Запоріжжя з Ісфаганом перервалися.
Занепад
Після розпаду Радянського Союзу «Чайка» поступово знелюдніла, а кинутий напризволяще сусідній лісопарк став перетворюватися на дикі хащі.
Проте, оточені парканом порожні будівлі табору охороняються, підтримуються у відносному порядку та зберігають дух епохи. Вони являють собою прекрасний архітектурний ансамбль.
З боків від центральної алеї – шість спальних корпусів з галереями, а навпроти плацу з трибуною – велика будівля їдальні. Своїми пропорційними людині розмірами, невисокою подвійною колонадою та кольоровим фризом вона нагадує давньогрецький храм. Особливо приємно тут побувати в жовтні, коли ясне синє небо так прекрасно контрастує з жовтим листям.
Споруди цього унікального комплексу хоч і не руйнуються навмисне, проте й не ремонтуються. Наблизившись, ви можете бути атаковані зграєю напівдиких собак, побачити тріщини в стінах, дранку в місцях, де відпала штукатурка.
Словом, майбутнє «Чайки» є досить непевним…
Олег ВЛАСОВ, молодший науковий співробітник Національного заповідника «Хортиця», фото автора і з відкритих джерел