Екзаменаційні вистави кафедри акторської майстерності на сцені восьмого корпусу ЗНУ мають щороку неймовірно щемну ознаку: розуміння їх неповторності.
Молодь, яку декілька років педагоги ведуть до сцени, отримавши можливість вийти на публіку та промовити своїм голосом, тілом, щирістю та енергією юного таланту, несе все це багатство у широкий світ. І шукатиме згодом своє місце в акторській професії – у значно жорсткіших умовах конкуренції, диктату та фінансових умовностей… Не завжди знаходить.
А тут, на рідній сцені, кожен та кожна розквітає неповторною квіткою у букеті таких же юних та захоплених.
Тому ці вистави, на які приходять друзі, рідні, на які нас запрошують педагоги факультету соціальної педагогіки та психології ЗНУ, пам’ятаєш та обмірковуєш довго. Запам’тавши зовнішність та імена, радієш, коли бачиш юних акторів на сцені театру імені Магара, у Театрі юного глядача, у виставах Театральної платформи «Дім актора», театру PERFORMANCE, театру «Плай» (дай боже йому вижити у скрутні часи).
А ще ці екзаменаційні вистави дарують «дорослим» колективам натхнення та ідеї. А Запоріжжю – світове визнання, як-от The Gold Diploma в іспанській Жироні, отриманий у 2024 році Студентським театром за виставу «Вій».
Цього року були представлені «Трактирниця» за п’єсою Карло Гольдоні, «Дім Бернарди Альби» Федеріко Гарсіа Лорки та хореографічна вистава «Парфюмер» – за сучасним класиком Патріком Зюскіндом.
Мали можливість побачити саме хореографічного «Парфумера».
Вистава про те, як у непривітний світ жінка народжує дитину, яка з першого усвідомлення відчуває себе непотрібною, чужою.
Можливо, це тому, що жорстокість стосунків на всіх рівнях співіснування людей практично витіснила співчуття, порозуміння, емпатію, які стали розкішшю у спілкуванні? – думалося мені.
Й ця дитина знаходить єдиний чуттєвий зв’язок із людьми та реальністю – мову запаху.
Повна тотожність аромату Лори як символу щастя накриває героя у стосунках з дівчиною.
Ці моменти, думаю, нагадали кожному в залі миті щирого кохання. Вони ж ніколи не бувають довготривкими. Та й тут ніби давали надію на те, що фанат запахів знайде вкорінення, затримається у цьому щасливому стані…
Та ні.
І подальший фанатизм Парфумера, який шукав досконалості в ароматах численних подруг – лише на мить стосунків-танців – був страшний у невідворотності трагедій.
Це той людський фанатизм, який заміняє тепло душі та тілі поруч, який робить людину інструментом у досягненні абстрактної мети…
Вона може бути й войовничою, ця мета, і може тягнути до прірви необмеженої влади, яку вважають вершиною, вона може вести до неймовірного тріумфу розуму – як-от, винахід атомної бомби. Або бажання підкорити світ. Або жити 150 років…
Емоції та рухи молодих акторів передали всю палітру можливих сенсів жахливого пророцтва «Парфумера. Історія одного вбивці».
Парфумер – Сергій Коваль.
Мадам Гайяр – Карина Дрель.
Годувальниця – Діна Головко.
Лора – Марія Гапа.
Перша жертва – Марія Поражницька.
Шкірник – Кирило Меташов.
Вчитель-парфумер – Анна Дзяба.
Власниця кабаре – Вікторія Стеблівська.
Друга жертва (танцівниця) – Ольга Мельник.
Доля – Софія Синаєвська.
У виставі задіяні студенти другого курсу кафедри «Сценічне мистецтво».
Дипломну виставу для цьогорічних випускників четвертого курсу підготували кандидатка педагогічних наук, доцент, доцент кафедри, членкиня спілки театральних діячів України Юліана Гончаренко та старший викладач, магістр педагогіки вищої школи, член спілки театральних діячів України Костянтин Кузьмін.
Інеса АТАМАНЧУК, фото Миколи БАРИШЕВА
