Про духовність, стійкість та їхнє значення для кожного із запоріжців говорили напередодні зимових святу часники «Діалогів про сенси Запоріжжя», організованих ГО Екосенс та Радою відновлення Запоріжжя.
«На мою думку, цінності неможливо нав’язати, їх неможливо взяти десь і скопіювати, вони опрацьовуються і народжуються всередині в кожній громаді. Цінності можуть бути різними: спільні – людські цінності, а є цінності, які притаманні певній політичній нації, певному локальному формуванню людей», – сказав Денис Васильєв, керівник ГО «Центр розвитку бізнес-технологій та культури».
Про те, що тримає людей на війні, розповів військовий капелан отець Степан:
«Я скажу про військових: на війні їх тримають три умови. Патріотизм – перше, другий пункт – матеріальні блага, третя – примусова мобілізація. У людини має бути свій інтерес: націоналізм, грошове забезпечення. Але людина має розуміти, заради якого майбутнього вона виконує свій обов’язок». Він додав, що військові хочуть, щоб їх чули: «Ми – військові – хочемо, щоб до нас прислухалися, а на сьогодні комунікація лише з однієї сторони».
Отець Олександр із Мелітополя, депортований загарбниками священник УГКЦ, розповів про життя в окупації:
«У Мелітополі ми входили в окупацію з загостреним почуттям свідомості української. Кожен із нас розумів, що від мене залежить багато чого». Він згадав, як на початку люди вірили, що можуть змінити ситуацію: «Ми думали, що ми як на Майдані: вийшли люди, сказали: “Нам не треба союз із Росією, не треба ніяких цих економічних зон. Нам треба євроінтеграція, ми хочемо бути незалежними”. Ми щиро вірили, що вони (окупанти, – ред.) підуть». Але ситуація змінювалася під впливом пропаганди: «Коли діти пішли в перший клас, один наш хлопчик, який перед цим співав “Батько наш Бандера” та “Ой у лузі червона калина”, мене питає: “Ти, Сашко, за Україну?”».
За словами отця Олександра ключем до стійкості є любов: «Питання стійкості для мене – це любов. І от це питання не просто патріотизму, а конкретно любові: до краю, до своїх батьків, до своєї землі. Усвідомлення, що це Бог мені дав як дар. Воно коштує багато».
Про духовність у післявоєнній Україні говорить військовий капелан Андрій Ярмохін:
«Справжню цінність людині може вкласти тільки той, хто її розуміє. Ми приходимо до головної цінності – до Творця, який створив людину, який знає кожну людину, який має план для кожної людини, покликання для кожної людини». Він вважає, що без духовного джерела людина втрачає себе: «Якщо ми не прийдемо до джерела (хто я як людина, хто я як чоловік, батько, хто я як громадянин), то правда про наші цінності – родини, суспільства, єдності як нації – легко може бути спотворена ворогом і замінена на його версію».
Отець-диякон Маркіян Буняк додає, що духовність стає природною відповіддю на пережите:
«Через велику кількість смертей люди починають шукати відповіді на питання про існування вищих сил чи Творця, які б могли їх оберігати. Це природно породжує запит на духовність і цінності, навіть якщо люди не завжди прямо про це говорять».
Цінності й духовність стають тією основою, яка об’єднує, дає сили й допомагає знайти відповіді. Як сказав отець Олександр: «Це те, що дає сили і ресурсу пройти далі, впасти 100 разів і піднятися 101 раз».
