canvas





Вторник, 12 Сентябрь 2017 23:33 Версия для печати

У ЗАПОРІЖЖІ ШАНУЮТЬ ПАМ'ЯТЬ ОЛІМПІЙЦЯ-ПЕРШОПРОХІДЦЯ

Оцените материал
(0 голосов)
У ЗАПОРІЖЖІ ШАНУЮТЬ ПАМ'ЯТЬ  ОЛІМПІЙЦЯ-ПЕРШОПРОХІДЦЯ Сергей Томко

Наша довідка. Яків Григорович ПУНКІН народився 8 грудня 1921 року в єврейській родині портового вантажника. Батько на спір, заради втіхи, міг підлізти під коня і підняти його, а у вуличних боях без правил клав на лопатки будь-якого докера. Це з його генами синові передалися воля, безстрашність, самовладання, витримка.

14-річним хлопчаком Яків почав займатися боротьбою, просто не хотів бути слабшим за інших. Довоєнних років Пункін у напівлегкій вазі виступав за «Динамо», став чемпіоном України з класичної боротьби, закінчив Київську школу тренерів.

На початку 1941-го Яків був призваний до лав армії й направлений до Білорусі в школу молодших командирів танкової частини. Завоювавши титул чемпіона Збройних Сил, готувався до першості країни. Але грянула війна.

На жаль, повоювати Пункіну довелося менше тижня. Він був контужений, потрапив у полон. Щоправда, групі червоноармійців, серед яких був і Яків, вдалося прорватися через оточення до лісу. Однак фашисти схопили їх і направили до концтабору. Там перед строєм виступив німецький офіцер і через перекладача наказав вийти вперед комуністам, комісарам, офіцерам і євреям. 40 людей вийшли вперед, і їх відразу розстріляли. Пункін залишився стояти в строю. Згодом він видавав себе за осетина.

У таборі за колючим дротом кожного дня від голоду вмирали 60-70 в’язнів. Робота важка - на каменоломнях, але страшніше було інше: щодня свердлила мозок жахлива думка, що знайдеться в таборі зрадник, який знає про національність Якова і видасть його. У таборі Пункін захворів на тиф, а німці від в'язнів з таким діагнозом моментально позбувалися.

Друзі під час щоденної переклички плечима затискали Якова, щоб він не впав, потім ховали його під нари, а самі йшли працювати. У військовополонених французів дістали ліки, шприци й робили Пункіну уколи, завдяки чому він і вижив.

Навесні 1942 року Якова перевели в інший німецький концтабір під містом Оснабрюк, де він працював на сільгоспроботах і свинофермі. У 1945 році Пункін двічі втікав з табору, вдруге - вдало. Два тижні блукав у лісі, поки не вийшов назустріч наступаючим військам союзників. Їм стало відомо, що Яків був перспективним борцем, і йому запропонували перебратися до США, але він відмовився. Американці передали Пункіна радянським бійцям.

Коли його помістили до шпиталю, 24-річний Яків Пункін важив 36 кілограмів. Лікар сказав йому: «Жити будете, але про спорт - забудьте!». Одужавши, Яків потрапив до радянського фільтраційного табору, після чого він служив ще 3 роки в Магдебурзі. Це був уже інший Пункін: він активно тренувався і в 1947 році став чемпіоном Збройних Сил з класичної боротьби.

Після трьох років служби у Групі радянських військ у Німеччині Яків повернувся до рідного Запоріжжя. Відразу ж про нього стали говорити, як про талановитого борця. Всіх вражала незвичайна манера ведення сутичок Пункіним. Чемпіон світу Григорій Гамарник говорив: «Пункін - унікальний борець, перш за все тому, що навіть краплини його енергії не спалювала передстартова лихоманка. Він ніколи не боявся своїх суперників. У нього - «залізні» нерви!».

Головна, неповторна основа майстерності Якова Пункіна – особливий кидок прогином. Навіть якби Пункін нічого не виграв, то й тоді його ім'я золотими буквами було б записане в історію борцівського спорту, як винахідника кидка, ще довго ніким не повтореного.

Протягом 7 років Якову Пункіну не було рівних на килимі: він – п’ятиразовий чемпіон СРСР, дворазовий чемпіон Всесвітніх фестивалів молоді і студентів, але, головне - олімпійський чемпіон 1952 року в Гельсінкі.

Незадовго до початку першої післявоєнної Олімпіади на Якова в органи безпеки надійшов донос: «Пункін п'є, бешкетує й узагалі незрозуміло - перебував чотири роки в полоні, будучи євреєм, і залишився живий? ..» На щастя, ходу доносу не дали - країні потрібні були чемпіони.

Після Ігор в Гельсінкі одна з фінських газет писала: «Важко повірити, що спортсмен, який володіє досконалою технікою боротьби, переніс такі важкі життєві випробування».

 

З тих пір минуло 65 років. У Запоріжжі свято шанують пам'ять про свого першого олімпійського чемпіона. Засновано медаль імені Пункіна, якою нагороджують найкращих борців, проводяться міжнародні фестивалі класичної та вільної боротьби. А до 65-ї річниці завоювання нашим легендарним земляком золотої медалі Олімпійських ігор було приурочене відкриття меморіальної композиції на його могилі на Першотравневому кладовищі Запоріжжя. У створенні цього пам'ятника взяли активну участь Запорізьке обласне відділення НОК України, Запорізька міська федерація греко-римської боротьби, приватний підприємець Олександр Миколайович ГОМА, який є автором проекту.

Мітинг розпочався виступом одного з найвідоміших тренерів з греко-римської боротьби, почесного громадянина Запорізької області Євгена ЧЕРТКОВА: «Яків Пункін був видатним спортсменом, чудовою людиною. Гадаю, що його подвиг пам’ятатимуть наступні покоління борців, а ми, тренери, маємо зробити все належне, щоб нинішні медалісти чемпіонату світу серед кадетів, чемпіонату Європи серед молоді повторили олімпійський подвиг Якова Пункіна вже на наступних Іграх у 2020 році».

Начальник управління молоді, фізичної культури та спорту облдержадміністрації Наталія ВЛАСОВА висловила вдячність усім, хто доклав максимум зусиль для створення пам’ятного знаку на честь легендарної Особистості, якою був Яків Пункін. «Такі люди народжуються одного разу на сторіччя, - сказала Наталія Федорівна. – Це був професіонал спорту, мужній, чесний, порядний. Пам'ять про таких людей має передаватися від покоління до покоління. Адже Яків Пункін був і залишається зразком найвищого класу. Ми прагнутимемо зробити все, щоб нинішнє покоління запорізьких спортсменів було гідне пам’яті свого легендарного земляка». 

Президент Запорізької міської федерації греко-римської боротьби Валерій СМИРНОВ зазначив: «Свого часу, коли я ще в юнацькому віці виходив на борцівський килим, було почесно стояти поруч з олімпійським чемпіоном Яковом Пункіним. Не менш почесно стояти зараз біля меморіальної композиції, присвяченої цій людині. Він ніколи не претендував, щоб йому співали дифірамби… Наша федерація разом із департаментом спорту, сім'ї та молоді Запорізької міської ради створює Програму благодатної пам’яті. Адже цієї меморіальної композиції недостатньо, щоб увічнити пам'ять про таку людину, як Яків Пункін. Немає в місті поки що вулиці його імені… Та, мабуть, найкращою пам’яттю про подвиг цієї людини є те, що запорізька школа боротьби на сьогодні є однією з найкращих не тільки в Європі, а й у світі. І, гадаю, якщо один з її вихованців продовжить лік золотим олімпійським нагородам, розпочатий Яковом Пункіним, це буде найкраща данина пам’яті про нього».

Автор меморіальної композиції Олександр ГОМА сказав: «Коли я ознайомився з біографією Якова Григоровича Пункіна, не міг повірити, що таке можливе: єврей за національністю вижив у концентраційних таборах, досить швидко відновився після війни й уславив наш Запорізький край на Олімпійських іграх. Ми маємо пам’ятати це. Адже, як казав Уїнстон Черчіль, «Народ, який не пам’ятає свого минулого, не має й майбутнього». Хочеться, щоб у нас майбутнє було, і через три роки золота олімпійська медаль знову здобула запорізьку прописку».

Володимир ЛОБАНОВ, голова регіонального відділення НОК України: «Запоріжжя здавна має славу міста металургів, енергетиків, машинобудівників, будівельників, студентів і спортсменів. Гадаю, що цю стислу характеристику треба обов’язково доповнити – «і олімпійських чемпіонів». Тому що саме вони уславили наше місто й нашу країну на весь світ. Свого часу я мав можливість спілкуватися з Яковом Григоровичем, коли він працював у спортклубі «Будівельник», в легкоатлетичному манежі. Це була людина щирої душі. Втім, він ніколи не розповідав, як завойовував високі спортивні титули, а казав: «Виходячи на килим, я навіть уявити не міг, що можу комусь поступитись». Зі свого боку додам, що борці – і греко-римляни, і вільники – це дружня сім’я».

Володимир Лобанов вручив видання НОК України, в яких гідне місце посідають дописи про Якова Пункіна, авторові меморіальної композиції Олександру Гома та синові олімпійського чемпіона – Григорію Пункіну, котрий спеціально прибув з далекого ізраїльського міста Хайфа.

Директор департаменту спорту, сім’ї та молоді Запорізької міської ради Павло БЛАНК: «Я ріс на прикладі досягнень Якова Пункіна. Це – не пишномовні слова: Яків Григорович був тренером мого батька, а особисто я перемагав на Меморіальних турнірах, присвячених пам’яті першого запорізького олімпійського чемпіона. Спасибі всім, хто доклав зусиль до створення цього чудового пам’ятника!».

Право відкрити меморіальну композицію було надане спадкоємцям спортивної слави Якова Пункіна – золотому та бронзовому медалістам недавнього чемпіонату світу серед кадетів – Владиславу Кузьку та Олександрові Євдокимову, а також срібному призерові чемпіонату Європи серед молоді Мирославу Солов’яну.

Під завісу мітингу зі словами вдячності до присутніх звернувся Григорій Пункін. А потім підніжжя меморіальні композиції буквально потонуло у морі квітів. 

Аркадій Копеліович, 

Фото Сергій Томко "МИГ".


Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.

Перепечатка материалов в сети только с прямой гиперссылкой на http://www.mig.com.ua

 


Прочитано 559 раз

Последнее от Томко Сергей

Медиа

Галерея изображений

Посмотрите вложенную галерею изображения онлайн в:
http://mig.com.ua/zaporozhe/item/31244-u-zaporizhzhi-shanuyut-pam-yat-pro-olimpijtsya-pershoprokhidtsya#sigProGalleriad606848b47
joomlamodniyportal.ru


А вы что думаете?

Спасибо за Ваш комментарий, он будет опубликован после проверки модератором!




apple d

Свежий номер

Поиск

Система Orphus