Тижневик “МІГ” – періодичне видання з цікавою біографією та яскравою творчою долею.
Перший номер “Комсомольця Запоріжжя” (з 01.01.1991 р. – “МИГ”) вийшов 12 листопада 1939 року.
Перший редактор – Йосип Балац.
Газета за 75 років своєї біографії пройшла разом із країною усі історичні етапи та була активним учасником її розвитку.
Влітку 1941-го багато журналістів “КЗ” пішли на фронт. Олександр Михайлович Гіммельфарб, наприклад, воював на передовій у протитанковій батареї. Після закінчення Великої Вітчизняної війни повернувся до рідної газети. У 70-х роках Олександр Михайлович був головним редактором обласного радіо, а пішовши на пенсію, працював редактором багатотиражки педінституту, був відповідальним секретарем обласної організації СЖУ. А ось Петро Афанасьєв, Євген Гельфанд, Рувим Табачников віддали життя за перемогу над фашизмом.
Як і вся країна, газета тяжко ставала на ноги після війни: лише 1958 року відновився вихід “Комсомольця Запоріжжя”. Першим післявоєнним редактором “Комсомольця Запоріжжя” став Михайло Никифорович Сушко. Змінювався формат, періодичність, мова і навіть приналежність громадської організації. Приходили до газети нові люди, ставали асами журналістики – і йшли до “дорослих” ЗМІ. Якось само собою склалося, що “КЗ” був кузнею кадрів. Ті, хто пройшов школу “КоЗи”, як люблячи називали газету, ставали професіоналами високого класу. Михайло Сушко, Петро Горбачов, Володимир Тригуб, Анатолій Півненко, Костянтин Сушко, Володимир Дупак, Юрій Сушко, Микола Горошко, Володимир Супруненко, Юрій Гаєв – їх знають не лише в області, вони шановні люди. З покоління 70-90-х у Москві успішно працюють вихованці “КЗ” Леонід Капелюшний, Віталій Челишев, Валентин Дружинін, Петро Положевец, Галина Кулькова, Ігор Січка, Лариса Кафтан та ін. Через республіканські видання пройшли Олександр Авраменко, Геннадій Литневський та інші запорізька молодіжна газета.
З 1987 року газета “Комсомолець Запоріжжя” стає тижневиком та починає виходити на 12 сторінках. Маючи потужну творчу базу – високопрофесійний колектив, газета порівняно легко подолала труднощі, що виникли на початку 90-х.
До розпаду СРСР газета була органом обкому ЛКСМ України. А з січня 1991 року “Комсомолець Запоріжжя” передає естафету “МИГу”. 1991 року видання отримує іншу сутність, наповнюється новим змістом. З цього моменту тижневик – самостійний орган, який не піддається пересадці в жодні політичні тіла, що дозволяє йому жити і розвиватися за законами, виробленими лише трудовим колективом “МИГу”.
30 жовтня 1996 року “МІГ” розпочав ще одне сходження: на чолі колективу став Юрій Анатолійович Артеменко, який пройшов у редакції газети “МІГ” усі ступені професійного зростання – від стажера до головного редактора.
У квітні 2002 року він обирається народним депутатом Верховної Ради України, але залишається шеф-редактором газети.
Нині видання називається ТОВ “Газета “МІГ” та очолює його генеральний директор Геннадій Віталійович Дерибас. Штат співробітників складає 47 осіб. Тижневик виходить на 40 сторінках тиражем близько 40 тис. екземплярів.
Історія
